Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 51

Вже на початку 1923 року він підхопив критику Леніна щодо бюрократизації партії і використав її для реорганізації керівних органів. На XII з’їзді партії у квітні 1923 року йому вдалося здійснити чисельне збільшення Центрального комітету від 27 до 40 і Центральної контрольної комісії — від 5 до 50 членів. Офіційно ці заходи обґрунтували необхідністю освіжити, омолодити керівні органи і зробити їх більш пролетарськими. В такий спосіб намагалися зупинити бюрократизацію партії. Згодом, через рік, на XIII з’їзді партії дійшло до повторного збільшення чисельності керівних органів: кількість членів ЦК зросла до 53 членів і 34 кандидатів, до роботи в Центральній контрольній комісії призначено 151 особу. Згодом переважило те, що Сталін скликав членів Центрального комітету і Центральної контрольної комісії на спільне засідання, попри те, що таке розширення вузьких керівних органів порушувало статут партії. В особовому складі Політбюро спочатку нічого не змінилося. Сталін ізолював своїх ворогів у найвищому керівному органі, навіть не вступаючи з ними у відкриту боротьбу. Він збільшив чисельність Центрального комітету і делегатів партійного з’їзду, поставив «своїх» людей у місцеві партійні комітети і поступово позбавив інших членів Політбюро середовища, яке їх підтримувало³⁰.

Радянський Союз був державою особистих зв’язків, у якій влади досягав лише той, хто вмів грати на клавіатурі персональних стосунків. Для партії це було навіть притаманнішим, ніж для державних органів, адже в більшовицькому ордені служили не державні службовці, а революціонери, котрі не надавали управлінню великого значення. Комуністична партія була системою, яка трималася на персональній мережі апаратної ієрархії, а не на абстрактних правилах і законах. Родинні зв’язки, честь, вірність і відданість були тими підвалинами, на яких тримався цей порядок. Ленін, Луначарський, Свердлов подбали, щоб їхні найближчі друзі та родичі отримали теплі місця в керівних органах держави і партії. Дружини комуністичних лідерів знайшли собі роботу в жіночій секції в партії або в Комісаріаті народної освіти. Цей стиль володарювання був притаманний не лише центральним органам радянської держави. Комуністи в провінції ще більше ніж у центрі були пов’язані між собою родинними чи дружніми відносинами, вони обмежували вплив ззовні і давали зрозуміти присланим з центру порушникам спокою, що їхнє втручання не бажане. В жодному іншому регіоні ця персональна система не набула такої сили, як в азійських околицях держави, де роди і клани очолили партійні органи. В провінції панувала система особистих стосунків (блату), кумівства і хабарництва. Місцеві функціонери не в останню чергу залишалися на своїх місцях тому, що центр не фінансував своїх комуністів, і тому, що на початку центральний апарат не мав міцних зв’язків з апаратом місцевим³¹.