Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 53

Микита Хрущов згадував, як він уперше зустрів Сталіна в Москві з нагоди XIV з’їзду партії. Хрущов сподівався побачити занурену в думки особистість, оточену ореолом влади. Натомість він побачив генерального секретаря по–пролетарськи простого поводження, з щирими жестами й демократичними манерами. Мова грузина також не вирізнялася інтелектуальним блиском. Своїм габітусом і мовою Сталін нагадував самого Хрущова. На Хрущова дуже вплинув рішучий стиль роботи диктатора — Сталін турбувався про кожну дрібницю в партійній роботі. Діючи напоказ, Сталін нагадував божество; у приватному колі він спускався на землю. Анастас Мікоян згадує, як він 1923 року відвідував Сталіна в його маленькому помешканні на території Кремля. Домівка Сталіна була «проста», а робоча кімната маленька. Під час відпустки на чорноморському узбережжі Кавказу Сталін також відмовлявся від розкоші. Найближче оточення, з яким Сталін підтримував тісні зв’язки, він запрошував до своєї квартири або на дачу для того, щоб пообідати та випити. Особливо близькі друзі, як от Орджонікідзе або Мікоян, брали участь не лише в пізніх бенкетах, які влаштовував Сталін. Вони також ночували вдома у диктатора. Мікоянові в цих заходах припадала роль тамади — кавказького майстра церемоній, котрий на спільних зустрічах мав проголошувати традиційні тости³⁵.

Найважливішим особам сталінського почту — Орджонікідзе, Мікояну, Молотову, Ворошилову та Кагановичу — був притаманний пролетарський спосіб життя, культ чоловічої мужності, груба мова, дуже відмінна від мови провідних теоретиків і ораторів у партійному керівництві. Це наочно демонстрував незначний, але дуже промовистий епізод. Коли в червні 1929 року на засіданні Політбюро між Бухаріним та Ворошиловим виникла запекла суперечка щодо питання, як має діяти Комінтерн у Китаї після різанини комуністів, яку вчинив Гоміньдан, Бухарін звинуватив народного комісара оборони Ворошилова, що той буцімто підтримував китайських націоналістів навіть тоді, коли ті вже почали знищувати комуністів. У відповідь на цей закид Ворошилов розлютився: «Брехун, свиня, тобі треба дати в писок». Так військовий комісар вийшов з дискусії, яку вважав неприпустимою. Приятель Сталіна Орджонікідзе також не боявся фізичного насильства. Улітку 1922 року, коли в розмові з грузинськими комуністами в Тбілісі зачепили питання, який статус має отримати Грузинська республіка в Радянському Союзі, один з присутніх комуністів звинуватив Орджонікідзе в диктаторському стилі. Він також не забув додати, що Орджонікідзе — це ніщо інше, як «Сталінська дула». Орджонікідзе перекинув стіл і вдарив критика кулаком в обличчя. Люди Сталінського оточення не мали жодних застережень проти того, щоб застосувати насильство, адже вони походили зі світу, де фізичне насильство нерідко було єдиною можливістю зміцнити свою владу. Сталін любив насильство і шанував сильних людей. Той, хто хотів належати до верхівки влади, мав не лише впоратися з труднощами сталінської авральної роботи, яка на початку тридцятих років запанувала в керівництві; у нього, за висловом Сталіна, також не повинна була затремтіти рука³⁶.