Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 50

Сталін був не лише членом Політичного і Організаційного бюро. 1922 року Центральний комітет обрав його генеральним секретарем. Ця посада надавала йому змогу підпорядкувати собі Секретаріат з його підрозділами і таємно працювати над зміцненням своєї владної позиції. В суперечках з робітничою опозицією та іншими внутрішньопартійними критиками сам Ленін шукав шляхи дисциплінування ордену обраних. Коли виникали кризи, Ленін завжди відповідав на них посиленням інституційного контролю. Цей контроль мали здійснювати Секретаріат і Центральна контрольна комісія — третейський суд і орган чистки партії. Очевидно, Ленін був переконаний, що «бюрократизмові», як він називав неефективність та свавілля адміністрації, можна протистояти шляхом примноження органів. І саме Сталін персоніфікував контроль над інституціями. В Секретаріаті на службі у Сталіна від самого початку перебували два слухняні і віддані служники: Вячеслав Молотов і Валеріан Куйбишев. Як і Сталін, Молотов та Куйбишев походили з нижніх соціальних верств царської Росії, вони були молодими і честолюбними й виконували все, щоб захистити владу свого начальника і протектора. Аж до самого початку Другої світової війни Молотова вважали другою людиною в державі і партії. Куйбишев від 1923 року займав посаду голови Центральної контрольної комісії — найвищого дисциплінарного органу партії. В такий спосіб Сталін не лише отримав тотальний контроль над апаратом, він також міг впливати на партійне судочинство. Там, де комуністів призначали партійними секретарями, усували з посад, понижували або підвищували, завжди стояв підпис Сталіна.

Секретаріат зв’язував провінційні комітети партії з центром, він множився, відкриваючи на нижчих рівнях свої філії. Секретарів місцевих комітетів призначали в Секретаріаті Центрального комітету і підпорядковували його дисциплінарній юрисдикції. Відтепер вибори партійних керівників перетворювалися на формальність. Дійшло до того, що партійні секретарі в провінції вже не могли надалі покладатися на свій персонал. Тепер вони увійшли в кліентарні стосунки з членами Секретаріату. Й оскільки Сталін просував на впливові посади лише тих комуністів, які були близькі до нього або до його людей, структура партії змінилися протягом кількох років. Сталін налагодив персональну мережу в провінції і в своєму апараті й перетворив її на ефективний інструмент втручання центру. Комуністи калібру Троцького чи Зінов’єва вважали таку діяльність нудною, вона не задовольняла їхнє честолюбство і жагу до слави. Сталін, навпаки, любив роботу в Секретаріаті партії, вона надавала витримку і силу, які були йому необхідні для досягнення власної мети.