Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 48

На користь аргументів Троцького говорило те, що він посилався на твори Леніна і панівні в середовищі більшовицьких лідерів настрої. Для Леніна, як і для Троцького, революція, яка оминула Німеччину — батьківщину організованого робітничого руху — була помилковою конструкцією. Так думали про більшовицьку стратегію також Зінов’єв і Каменев. Однак вони не наполягали на цьому, оскільки усунення Троцького з владного олімпу їм видавалося важливішим, ніж здійснення їхніх політичних переконань. Роль ідеологічного суперника Троцького дісталася Сталінові. Він нагадував Троцькому, що революція в Європі так і не відбулася, що система капіталістичної економіки стабілізувалася, що демократичний лад на Заході зміцнів. Отже, не існувало жодної альтернативи, крім «побудови соціалізму в окремо взятій країні», як Сталін назвав свою стратегію обмеження революції в кордонах Радянського Союзу. Зрештою, затримка з приходом перманентної революції означала делегітимізацію Жовтневої революції. Узалежнення виживання російської революції від європейських революцій означало відмову від побудови соціалізму. А хто насправді прагнув такого самознищення? Отож Сталін виступав за стратегію, яка зводилася у внутрішній політиці до економічної стабілізацій державного будівництва та забезпечення гарантій миру й співробітництва з соціалістичними партіями сусідніх країн — у політиці зовнішній. Ця політика народного фронту зобов’язувала комуністів співпрацювати з соціал–демократичними та «буржуазними» партіями заради створення необхідних передумов для майбутньої соціалістичної революції.

У суперечці з Троцьким переміг Сталін. Він усунув популярного революціонера з посади військового комісара та усунув із Центрального комітету партії його прихильників. 1926 року настав політичний кінець також для Каменева і Зінов’єва, котрі не лише пристали на аргументи Троцького, а й утворили зі своїм колишнім таємним суперником союз проти Сталіна. Зрештою, об’єднана опозиція проявила себе ще раз, коли Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з Радянським Союзом і здавалося, що ось–ось розпочнеться війна. Того року уряд Гоміндану під керівництвом Чан–Кай–Ші вчинив криваву розправу над своїми союзниками — комуністами, що повторилася 1928 року в Шанхаї. Ці події показали, що рацію мали противники стратегії «народного фронту». Попри це, Сталін у цьому питанні атакував своїх критиків. Зінов’єв і Каменев були успішно усунуті зі своїх керівних посад в партії; на посаді голови Комуністичного Інтернаціоналу Зінов’єва замінив Бухарін. На місце вибулих членів до Політбюро потрапили Ворошилов, Молотов, Куйбишев, Рудзутак, кандидатами в члени найвищого партійного органу стали сталінські висуванці Орджонікідзе, Каганович, Андреев, Кіров, Чубар, Косіор і Мікоян. Зінов’єв, Каменев і Троцький 1927 року були влучені з лав партії. Троцького, якого Сталін вважав й надалі дуже небезпечним, 1928 року було заслано в Казахстан, звідкіля той подався до Туреччини.