Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 40

Ніде безсилля комуністів не було такими очевидними, як на селі: там, де партія з’являлася лише спорадично, її кампанії не давали жодного результату. Так відбувалося тому, що партія повсюди створювала ситуацію надзвичайного стану, сподіваючись закарбувати в пам’яті підданих свої претензії на легітимну владу. Тому ці кампанії повторювалися з року в рік, зазвичай, з нагоди нових комуністичних свят, які режим почав запроваджувати на початку двадцятих років¹³.

Від сільських комуністів, які мали бути вухами та очима режиму, не можна було сподіватися більшого, ніж від сільських рад. Лише поодинокі села мали осередки комуністичної партії. Такі осередки виникали там, де скупчувалися прибульці: демобілізовані червоноармійці, робітники та дрібні службовці, котрих занесло в провінцію. Однак селяни не довіряли чужинцям, які непрохано втручалися в їхнє життя та наказували їм що святкувати, як працювати й у що вірити. Зазвичай селяни дивилися на комуністичних функціонерів як на осіб, що уособлювали чужу владу, яка збирала податки і говорила до них незрозумілою мовою. Стисло кажучи, комуністи прийшли з іншої планети, і селяни сміялися б із них на кожному кроці, якби комуністи не були представниками влади, що її селяни боялися.

Нова економічна політика все далі відходила від соціалізму. Вона полишала селян на власну волю і визначала село як простір, де державна влада не діяла. Більшовики мали зробити висновок, що з реабілітацією старого селянського способу господарювання відроджуються пов’язані з ним традиційні суспільні відносини. Про соціалістичні форми праці, про спосіб життя «нової» людини селяни не мали ані найменшої гадки. Про класову боротьбу селяни також воліли нічого не чути. Більшовики не могли здійснювати владу, вони не могли вивільнити панівний дискурс від своїх герметичних обмежень, їхні спроби накинути на село мережу владних структур зазнавали поразки.

Робітники

Коли відомий меншовик Федір Дан у січні 1922 вийшов на волю з московської в’язниці, він не міг повірити власним очам. Те, що він побачив на вулицях столиці, нагадувало йому останні передвоєнні роки. Він бачив угодованих скоробагатьків, які безсоромно виставляли свою заможність напоказ, попри те, що в Росії повсюдно панували злидні. У вітринах магазинів він бачив солодощі, фрукти та предмети розкоші на будь–який смак. Московські театри та концертні зали випромінювали блиск, публіка вбиралася в хутро та прикрашалася діамантами. Торгівці, яких ще два роки тому переслідували як «спекулянтів», відкрито демонстрували своє багатство. Дан також згадує, що на вулицях знову можна було почути звертання «барін». Він не міг уявити собі такого початку соціалізму. Більшовицька партія не відчувала відрази до нової економічної політики, яка породила таке багатство. Водночас молодий комуніст Олександр Бармін відчував тілесний біль, думаючи про відступ, якого припустилася партія. Він і його товариші вважали новий курс зрадою революції і, отже, були готові залишити лави партії.