Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 37

За таких умов між селом і містом не встановлювалися жодні контакти, які виходили б за межі особистих. І оскільки не було ні радіо, ні газет, котрі повідомляли б про існування більшовиків, голос влади на селі мовчав. А те, про що говорили більшовицькі газети, для селян імперії не мало сенсу. Один кореспондент, який працював у заснованій 1923 року «Крєстьянськой газєтє», нарікав, що під час подорожі селами Центральної Росії він не виявив жодного читача. Замість газет селяни покладалися на інформацію, яку отримували від місцевих священиків і торгівців, що подорожували від села до села. Селом керували чутки. Чутки поширювалися набагато швидше, ніж газетні новини. «Того, хто передплачуватиме газету, обкладуть особливим податком. Англія оголосила Росії війну, і слід очікувати, що селян забиратимуть до армії. Французи обрали своїм царем Миколу II» — ось як думали селяни про велику політику, яку провадили далекі від села чужинці⁸.

Селяни Росії не вміли читати. Про блага радянської влади — предмет фантазії більшовиків — вони могли лише дещо почути або побачити. Навіть коли в середині двадцятих років уряд почав боротися з неписьменністю й відкривати школи, це не дуже зарадило ситуації. Звісно, офіційні джерела повідомляли про приголомшливий успіх. Однак у внутрішніх звітах провідні більшовики відверто говорили про поразку кампанії, яка в підсумку зачепила лише небагатьох селян. При цьому не лише консервативний опір селян значно обмежував просвітницьку компанію більшовиків. Бракувало осіб, які були б спроможні навчити селян читати і писати. З усуненням духівництва зникли не лише вуха держави в селі; із зникненням священиків уряд утратив навіть той маленький вплив на селян, що його мав. Бракувало підручників і вчителів, які могли б навчити селян читати і писати. Деякі вчителі були не набагато освіченіші за тих, кого вони збиралися навчати⁹.

Те, що можна сказати про кампанію подолання неписьменності, так само стосується й шкільництва радянської держави. Оскільки проблемою було те, щоб селяни взагалі почали відвідувати школу, то послання, яке більшовики адресували селянам, вдавалося передати лише як виняток. Там, де селяни спромагалися опанувати адміністративну мову режиму, вони лише механічно відтворювали вивчене, а про засвоєння селянами панівної культури держави не могло і йтися. Проте Ленін вбачав у цьому лише технічну проблему. Для нього російська злиденність була лише браком технічної оснащеності. Електрифікація Росії, про яку мріяв Ленін — «Комунізм це радянська влада плюс електрифікація всієї Росії» — була для нього засобом проникнення прогресу в село. Електричне світло не лише з’являлося в селянських хатах, воно також освітлювало розум селян. Ленін вірив, що той, хто проводитиме вечори у світлі електричної лампочки, читатиме книжки — звільнятиметься від алкоголізму. Електрифікація перетворить п’яниць на читачів. Однак у змаганні з книжкою, зазвичай, перемагала горілка. Більшовики належали до секти освічених, чия агресивна утопія розбивалася об свого роду «апартеїд», що відокремлював село від еліти. Неписьменність і культурний дуалізм села прирік більшовиків на безпорадність, яка в підсумку перетворилася на терор.