Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 27

До цього додавалися озброєні напади підрозділів ЧК та військових частин, які забирали у селян надлишки врожаю, щоб прогодувати режим та його репресивні сили. Реквізиції, що почалися взимку 1918 року, поширилися передовсім на регіон середньої Волги, на Саратов, Самару та Пензу, а після перемоги над білими вони також досягли районів російського Чорнозем’я. Реквізиційні комісії забирали не лише все наявне збіжжя, але інколи також посівне зерно. Там, де з’являлися ці бригади, поширювалися страх і жах. Селян били батогами, жінок та дітей брали в заручники для того, щоб вичавити з села останні запаси. Сам Ленін давав місцевим комуністам детальні вказівки щодо того, як треба поводитися з непокірними селянами. Отож, у серпні 1918 року він радив партійному комітету Пензи: «повісити не менше сотні відомих куркулів, бонз, кровопивців,… діяти так, щоб люди це бачили за сотні верст і тремтіли..», щоб селяни зрозуміли, як Радянська влада вміє карати⁵³.

Зрештою більшовики нічого не виграли від цього. Там, де вони не могли зламати селянський опір голодом, селянство починало повставати. В Україні, в Самарській, Пензенській, Симбірській губерніях навесні 1919 року проти більшовицької влади повстали селяни та козаки. Від 1918 до 1920 року селяни вбили понад 20 тис. членів реквізиційних комісій. При цьому селяни абсолютно не церемонилися. Захоплених комуністів селяни страчували в жахливий спосіб: розпинали, закопували живцем, четвертували тощо. В Україні та на середній Волзі реквізиційні бригади наважувалися в’їжджати до сіл лише у супроводі озброєних підрозділів. Однак лише восени 1920 року окремі селянські заворушення переросли в селянську війну. В цей час на степовому півдні України панувала селянська армія, очолювана анархістом Нестором Махном. Її лави налічували понад 15 тис. озброєних вояків. Також у Воронезькій, Саратовській, Самарській та Пензенській губерніях сформувалися сотні невеличких селянських армій, які наганяли жах на комуністів. У Тамбовській губернії селянське заворушення, яке очолив лівий есер Олександр Антонов, перетворилося на народне повстання. Селянські заворушення охопили степову зону на північ від Великого Кавказького хребта та в Західному Сибіру, число повстанців в певний час сягало 60 000 осіб. Початковий успіх селянських армій досягався не в останню чергу за рахунок солдатів, що дезертирували з Червоної армії. Солдати давали селянам не лише зброю, але й військові знання. Селяни стояли на захисті своїх сіл, тому вони могли легко перетворюватися з селян на солдатів та навпаки — з солдатів на селян. До того ж, вони добре знали свій край, до якого мусили війська супротивників ще тільки пристосовуватися. Це привело до того, що комуністи були змушені в паніці залишати села, а в Тамбовському регіоні численна адміністрація навіть перебігла на бік повсталих селян. За цих умов кожна спроба червоних командирів повернути собі владу в селах закінчувалася поразкою⁵⁴.