Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 26

Кінець кінцем Троцький наштовхнувся на обставини, які змусили більшовиків витворити нову стратегію. Попри те, що частково вдалося впровадити трудовий обов’язок на заготівлі дерева і будівництві доріг, сама ідея зазнала краху. Годі було поставити під централізований контроль робітників і селян, котрі не служили в армії. Натомість мілітаризація праці загострила терор. На початку 1920 року Троцький видав розпорядження застосовувати закони воєнного часу на залізниці; отож кожен робітник залізниці, в разі недотримання відповідної дисципліни, поставав перед революційним трибуналом. Лише з лютого по липень 1920 року революційні трибунали засудили 3666 залізничних робітників і службовців.

В’язниці в Москві, Петрограді, Тулі, Іванові заповнювалися робітниками. Навіть на робочому місці панував терор: чекісти наглядали за роботою на заводах і фабриках і заарештовували всіх, хто не корився наказам режиму. Коли влітку 1920 року, й у лютому 1921 року повторно вибухнуло повстання робітників, і на військово–морській базі Кронштадт, що неподалік Петрограда, збунтувалися матроси — режим застосував важку артилерію. Проти страйкарів було мобілізовано армію, внаслідок чого тисячі робітників потрапили до концтаборів. Після того як улітку 1920 року чекісти заарештували провідних членів партії меншовиків, ця партія припинила свої існування. Повстання кронштадських матросів було брутально придушено в березні 1921 року. За наказом партійного керівника Петрограда Зінов’єва більше 2000 матросів було розстріляно без суду і слідства. Повстанців, що пережили цю криваву розправу, відправили в концтабори на Соловецьких островах⁵¹.

Подальша доля більшовицького експерименту залежала від села. Під час громадянської війни більшовики висилали озброєні загони робітників і військові підрозділи на реквізицію врожаю для забезпечення міст харчами. Проте без підтримки селян така стратегія не могла бути успішною. Більшовики потребували союзників. І оскільки вони вірили в силу соціальних конфліктів, оскільки вірили, що в російському селі існують суперечності між заможністю та вбогістю, то дійшли до ідеї нацькувати бідних селян на заможних. Звісно, більшовики передбачали, що соціальні постулати комуністів не матимуть відповідності з життям селянства. В незаможного селянства не було свідомості, яку б можна було назвати пролетарською. Патріархальні зв’язки селян були міцнішими, ніж соціальні відмінності, які поставали між ними. Заможних селян не боялися, для бідних селян вони відігравали роль посередників між селом і зовнішнім світом, захисників усіх мешканців села. Куркулі, як їх називали односельці, берегли місцеві традиції, у їхньому розпорядженні був увесь обсяг знання та майна, необхідний для того, щоб гарантувати виживання тих селян, яким бракувало господарчого потенціалу. Той, хто повставав проти куркулів, позбавляв селянський світ його життєвої сили. Отож на заклик більшовиків відгукнулися лише нечисленні селяни. Комітети незаможних селян (комнезами), за допомогою котрих більшовики хотіли інсценізувати класову боротьбу на селі, формувалися здебільшого з безземельних селян і прибулих з міста робітників. Інколи комнезами складалися зі звичайних злочинців, які за дорученням більшовиків нападали на села⁵².