Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 156

Насильство було скрізь. У західних регіонах країни воно лютувало з не меншою жорстокістю, ніж перед Другою світовою війною. Аж до кінця сорокових років Радянська армія воювала у східних районах Польщі з підпільною польською армією, Армією Крайовою. Також у Західній Україні, яка після війни знову відійшла до Радянського Союзу, більшовики наштовхнулися на спротив українських націоналістів і бунтівних селян, котрі чинили опір поверненню України до імперії. До цих угруповань належали також демобілізовані червоноармійці та дезертири. Лише в липні 1945 року близько 11 000 дезертирів Червоної армії перейшли на бік українських повстанців. Обидві сторони з крайньою жорстокістю вели війну, що продовжувалася аж до початку 1950–х років. Повстанці з ОУН Бандери вбивали кожного комуніста, що потрапляв їм у руки, чекісти брали в селах заручників, щоб примусити селян виказати місця переховування бандерівців. Громадянська війна на Західній Україні спричинила жахливе спустошення. З 1944 по 1953 чекісти вбили понад 150 000 повстанців, 130 000 осіб було як «шпигунів» і «шкідників» відправлено в тюрми та табори, 200 000 — депортовано до Середньої Азії.

Так само режим чинив у Прибалтиці, яку вже 1944 року було знову приєднано до імперії. Відразу після закінчення війни більшовики продовжили свій винищувальний похід проти еліт балтійських республік. У Литві були заарештовані та розстріляні католицькі єпископи та священики, систематично виокремлювали та депортували представників інтелектуальних професій. Але тут теж піднявся рух опору. З 1944 по 1953 рік у Литві повстанці вбили 13 000 комуністів та посадовців нового режиму. Це відбувалося також в Естонії та Латвії, де рух опору «лісових братів» аж до початку п’ятидесятих років вів маленьку війну проти Червоної армії. Ще у лютому 1953 року в Литві перебували 23 000 солдат внутрішніх військ для боротьби з литовськими повстанцями. У цьому опорі режим вбачав підступи «фашистів» і агентів іноземних держав, вожді в Кремлі були переконані, що це американські шпигуни, котрі не лише фінансували, але й навчали повстанців. Там, де чинився спротив, ворог мав бути знищений. У період з 1944 по 1953 рік чекісти вбили в Литві понад 20 000 осіб, 240 000 було ув’язнено в тюрмах або відправлено до виправних таборів Сибіру, що становило більш ніж десяту частину литовського населення. Та цим не обмежувалися можновладці в Кремлі. З 1944 року в прибалтійські республіки переселялися росіяни з центральних регіонів Радянського Союзу. Лише до Естонії, населення якої перед війною становило трохи більше мільйона, з 1945 по 1949 рік приїхало 180 000 росіян. У такий спосіб режим намагався нейтралізувати вплив місцевих і навічно прив’язати балтійські республіки до імперії³³.

Одержимість переслідування режиму живилася не в останню чергу від страху перед отруйним впливом, що прийшов з–за кордону Радянського Союзу. З початком холодної війни в 1946 році, цей страх перетворився на фобію. І, як завжди, для того щоб подолати цю фобію режим взявся застосовувати терор. У серпні 1946 року секретар ЦК з питань культури і пропаганди Андрій Жданов розпочав організовану центром кампанію проти «вульгарності» й «непотребу» в культурі, коли у своїй промові перед митцями Ленінграда вдався до лайки та глузування на адресу поетеси Анни Ахматової та сатирика Михайла Зощенка. Для тих, хто ще сподівався, що з кінцем війни настане лібералізація духовної атмосфери в Радянському Союзі, стало все зрозумілим. Режим засуджував п’єси іноземних авторів, сучасну музику та живопис, він змусив Шостаковича, Прокоф’єва та інших славетних митців Радянського Союзу вдатися до самокритики і змішати з брудом власну творчість. З репертуару культурних заходів зникли не лише сучасна класична музика і джаз. Перевагу відтепер надавали народності: мистецтво та література мали вихваляти в простих образах місцеву культуру, а безрідний космополітизм треба було усунути зі своїх творів. Глибокий страх перед чужим і комплекс меншовартості більшовиків проявився не в останню чергу в демонстрації духу російського винахідництва. На світі не існувало нічого, чого б не винайшли та не придумали російські генії.