Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 155

Із солдатами, котрі опинилися у німців, поводилися як із зрадниками. Звільнення з німецького полону не означало для них кінець їхніх страждань. Понад 600 000 колишніх радянських військовополонених після демобілізації потрапили у «трудову армію» НКВС, для багатьох залишався лише шлях до ГУЛАГу. Офіцери, що потрапили до німецького полону, загальним числом 120 000 осіб, були для влади колаборантами, більшість з яких були запроторені на шість років до виправних таборів, а після звільнення поставленні під нагляд. Також понад два мільйони «остарбайтерів», що були відправлені нацистськими загарбниками на примусові роботи до Німеччини, після закінчення Другої світової війни мусили принижуватися перед комуністами. На початку їх залучили до роботи з демонтажу підприємств у Східній Німеччині, а потім їх змусили пішки марширувати великими колонами на батьківщину. З безнадії вони вийшли і туди ж поверталися. На батьківщині ніхто, крім НКВС, не був готовий їх вітати. Один американський дипломат бачив, як в порт Мурманська прибула група репатріантів, яку зустрів духовий оркестр, а потім їх повели озброєні чекісти. Ірина Еренбург очікувала, що коли в Одесу прибуватимуть радянські військовополонені, вона спостерігатиме, як земляків, що повертаються на батьківщину зустрічатимуть з військовою шаною. Натомість вона побачила безрадісні обличчя, що стояли на набережній з портретами Сталіна в руках і виглядали як «купа сміття»; після короткої промови місцевого комуністичного начальника колишні військовополонені були відправлені для допитів до військової школи, що була неподалік. Коли наступного дня колишні французькі та бельгійські військовополонені на тому самому кораблі поверталися на свою батьківщину, Еренбург побачила іншу картину: «Там я бачила щасливі обличчя,… вони співали, свистіли, сміялися»³². Репатріанти з західних (колишніх польських) областей та з балтійських республік без перевірки були депортовані до виправних таборів ГУЛАГу. Кому ж було дозволено повернутися на свою батьківщину, відтепер мусив жити під наглядом органів з тавром зрадника.

Репресії проти військовополонених та остарбайтерів були зумовлені недовірою, яку у більшовиків викликало все чуже. Репатріанти не лише познайомилися з чужими країнами, звичаями та традиціями. Стикаючись з рівнем життя німців та інших іноземців з Західної Європи, вони дивилися вже цілком іншими очима на ті злидні, що їх вони залишили в Радянському Союзі. Жодної брехні не вистачило б, щоб цих людей загнати назад у ту ізоляцію, в якій вони жили перед війною. Більшовики мали нюх на таку діалектику подій. Тому мстилися усім репатріантам за їхній досвід.