Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 154

Більшовики вдавалися до жорстокості там, де вони бачили опір. Від свого персоналу в регіонах Сталін очікував жорстких і рішучих дій. І вони виправдали його сподівання. Під час голоду 1946–1947 років, який, ймовірно, двом мільйонам людей коштував життя, було засуджено 12 000 голів колгоспів, а тисячі селян відправлено до концтаборів за кілька колосків хліба, зібраних на полях для власних потреб. У січні 1948 року партійний керівник України Микита Хрущов підготував Сталіну пропозицію щодо того, як слід поводитися з непокірністю селян. Невиконання планів збирання врожаю Хрущов звалював на саботаж з боку «паразитичних і кримінальних елементів», на селян, котрі колгоспи «використовували як ширми», щоб під їхнім захистом займатися «спекуляцією» та «крадіжками». Отож 1947 року понад 86 000 селян жодного дня не працювали у колгоспі, а лише на себе. У деяких місцевостях селяни вбивали комуністичних активістів та спалювали їхні хати. Покарання тих селян, що не хотіли працювати у колгоспах, на підставі їхньої відсутності на робочому місці, визнано у минулому недоцільним. Бо у таких випадках суди могли присуджувати селян лише до шести місяців ув’язнення. Тому Хрущов дійшов висновку повернути в колгоспи правило колективної відповідальності та надати право депортувати з сіл «невиправних порушників та паразитичні елементи». Сталін негайно схвалив цю пропозицію, і вже наприкінці лютого 1948 року Верховна Рада видала закон, який встановлював порядок депортації «антисоціальних елементів» і «паразитів». Це давало колгоспам право виселяти непокірних селян до Сибіру на термін до восьми років. У травні 1948 року Хрущов уже рапортував у Москву про перші успіхи: 10 квітня рушили «перші вагони» із засудженими селянами, лише протягом одного місяця з колгоспів Східної України було вислано понад 4000 селян. Селяни з великим задоволенням сприйняли закон, — повідомляв Сталіну Хрущов, — «Дякуємо державі і нашому батькові Сталіну за те, що він для усіх нас, для усіх колгоспників видав цей закон»³¹. Мало того, що тиран влаштовував страхіття, так іще йому треба було дякувати за це.

Для більщовиків населення залишалося головним підозрюваним, навіть у момент перемоги вони не хотіли виявити великодушність. Після відвоювання окупованих німцями територій десятки тисяч людей були заарештовані як колабораціоністи або шпигуни. Усі, хто під час війни жив під німецькою окупацією, були зареєстровані та перевірені НКВС, деякі потрапили у фільтраційні табори. Хто під час війни перебував на окупованій території, знаходився під постійною підозрою. Ця підозра не зникала, оскільки у паспортах цих людей органи ставили спеціальний штамп, що робив з них громадян другого ґатунку.

Під підозру підпали ті чотири мільйони людей, які врятувалися у німецькому полоні або під час війни добровільно, чи примусово як остарбайтери працювали в Німеччині. Колаборантам режим не пробачав, Власов та його соратники з офіцерського корпусу були засуджені на закритому засіданні військового трибуналу в Москві й страчені, солдати армії Власова були відправлені в табори для злочинців або до Сибіру. Козаків та українців, що вступили на службу до вермахту, очікувала та ж сама доля. Британські офіцери згадували, що козаки, яких союзники мали передати Радянському Союзу, вдалися до колективного самогубства, щоб уникнути цієї долі. На британських кораблях, що везли репатріантів до Одеси, розігрувалися приголомшливі сцени: тут чинилися самогубства та самоскалічення, а прибулих енкаведисти інколи розстрілювали з кулеметів відразу в Одеському порту.