Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 153

І вдалися до старих методів, що їх вони задосить випробували перед війною³⁰.

Уже 1946 року режим дав зрозуміти, що він не довіряє сільському населенню, та не відмовиться від контролю за селянами за допомогою колгоспів. Попри те, що селяни животіли в злиднях, до їхнього життя у зруйнованих і спустошених селах, де не було машин та худоби, повернувся колгоспний лад. Сталін видав вказівку збільшити число робочих днів, карати колгоспи й морити їх голодом, якщо ті не виконуватимуть свої зобов’язання перед державою. І якщо під час війни порушення колгоспного порядку ще терпіли, то тепер вони мали невідступно каратися. Селяни, які використовували колгоспну землю для власних потреб, а вирощене продавали на базарах, тепер мусили рахуватися з карним переслідуванням. Варварський закон про захист соціалістичної власності від серпня 1932 року у повоєнний час святкував свій останній тріумф. Від мізерних доходів, котрі селяни отримували, обробляючи свої приватні ділянки землі, тепер нічого не залишалося. Тому що уряд обклав їх руйнівними податками і стягненнями. Колгоспники були рабами, кріпаками, які мали виробляти те, що їм доручали державні органи. Держава не усунула прірву між містом та селом, вона її увічнила. І з огляду на це, сільськогосподарські регіони не могли уникнути агонії. У період з 1950 до 1954 понад дев’ять мільйонів селян втекло з села до міста, шукаючи собі прибутків і засобів існування. У селах, передовсім в Україні, почався голод, у деяких місцевостях селяни вдавалися до опору.

Злидні, в яких мусили жити селяни, не були таємницею для режиму, Сталін отримував повідомлення та дані, які інформували його про голод і насильство, що панували в селах. Так у липні 1945 року майор Червоної армії звернувся до диктатора, щоб повідомити, що він пережив під час своєї відпустки у Чернігівській області. Скрізь, де він був, селяни страждали від голоду і, за такої ситуації, не хотіли працювати в колгоспах, які їх тримали в злиднях. «Чому ми маємо йти на роботу? Нам однаково нічого не дадуть», — відповідали йому селяни. Місцеві партійні функціонери напивалися, брали хабарі, по–нелюдськи гнобили селян. Листи зі скаргами перехоплювали органи, критиків заарештовували. Червоноармійців, які повернулися з війни до своїх сіл, і які критикували таке становище, засилали до Західної України, або негайно відправляли назад до війська. Навіть інваліди не мали жодного співчуття з боку функціонерів. Тільки цей безстрашний майор дивився не далі, ніж одержимий манією переслідування кремлівський вождь. Він запропонував очистити партійний і державний апарат від «німецьких прихвоснів», «боягузів та панікерів», усунути звідти «чужих людей», і замінити їх фронтовими бійцями, такими, як він.