Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 152

Радянський Союз був переможцем Другої світової війни, але його громадяни постраждали від наслідків війни більше, ніж переможені. Війна забрали життя понад 20 мільйонів людей, після себе вона залишила два мільйони інвалідів, калік і бездомних, котрі не могли собі зарадити у цивільному житті, і не могли сподіватися на допомогу від держави, якій вони служили під час війни. Демобілізовані червоноармійці та біженці блукали по всіх регіонах Радянського Союзу. 1948 року у Брянську 9000 родин, інвалідів та сиріт ще жили у землянках. Так виглядали життєві умови людей скрізь, по всьому Радянському Союзі. У червні 1947 року Молотов отримав доповідну записку від міністра внутрішніх справ СРСР Круглова, в якій той скаржився, що біженці та демобілізовані солдати порушували громадський порядок. У південноросійському місті Краснодар на початку 1947 перебувало понад 200 000 біженців з усіх регіонів Радянського Союзу Ці люди страждали від недоїдання та дистрофії, понад 18 000 біженців жили «фактично просто неба», — обурювався міністр. Розповсюдження в регіоні пошесті та епідемій було лише питанням часу. Місцеві державні органи не могли впоратися з цим. Вони мали не лише впоратися з безперервним потоком нових біженців, але також давати відсіч злочинності, яка в їхній регіон прийшла разом із демобілізованими солдатами та бездомними сиротами. Біженці не лише жебракували, вони крали, грабували місцеве населення та нападали на залізничні потяги. У Краснодарі голодний демобілізований солдат замордував літню жінку, що несла кілька яєць. Місцева адміністрація намагалася зупинити подальший приплив біженців до регіону. У квітні 1947 року відбулося перше вигнання демобілізованих солдатів і бездомних сиріт з Краснодара. На залізничних вокзалах та вздовж трас стояли енкаведисти, котрі заарештовували кожного, хто хотів потрапити в регіон без чинних документів, що посвідчували особу. Відтак злочинність перемістилася до сусідніх регіонів. Така практика, нарікав міністр внутрішніх справ у своєму листі до Молотова, вела до того, що біженці «увесь час рухалися з одного району до іншого, туди–сюди». Навіть у столиці панували нестерпні життєві умови. Вони мусили жити за перегородкою у підвалі серед щурів і сміття, — згадував післявоєнне життя у Москві фізик Юрій Орлов. «І все це — у серці столиці держави, яка хотіла вчити решту світу, як їм слід жити»²⁹.

Наслідки війни лягали важким тягарем не лише на суспільство. Вони підірвали насильницький контроль режиму, передусім у містах, що їх заполонили банди юнаків та звільнених солдатів. Без сумніву, для багатьох демобілізованих солдатів кінець війни відкривав нові життєві перспективи. Але радянська дійсність була не готовою витримати інвалідів, травмованих людей і бездомних. І оскільки війна відправила мільйони солдатів за кордони Радянського Союзу та дала людям досвід, який свідчив, що великі пісні про партію та вождя належали до світу брехні, люди перестали боятися виступати проти брехні можновладців. З війни вийшла нова людина: людина, що звільнилася від минулих переконань та від духовної гамівної сорочки, в якій режим тримав своїх підданих. Втрату контролю режим відчував повсюди, де функціонери стикалися з громадянином. Щоб відновити статус–кво функціонери зустрічали народ насильством і терором.