Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 150

Ніщо не віддавалося на волю випадку. Там, де влаштовували виселення населення, зненацька з’являлися війська НКВС. Вони оточували села вантажівками й бронетехнікою і давали жителям одну годину на приготування до виселення, потім завантажували машини і везли усіх на найближчу станцію, де вже стояли вагони для перевезення ув’язнених до місць призначення. На Північному Кавказі НКВС використовував місцевих мулл. Вони мали заспокоїти жертв і відвести їх до збірних пунктів, де тих вже хапали чекісти. Ніщо не повинно було нагадувати про депортованих. Автономна республіка чеченців та інгушів зникла так само, як і республіки кримських татар і волзьких німців. Однак у Кремлі цим не задовольнилися. Сталін видав наказ змінити назви місцевостей і поміняти таблички та дороговкази національними мовами. Будинки, пам’ятники, цвинтарі, що нагадували про депортованих, мали бути знищені. Згодом російські селяни та біженці, котрі у вирі війни втратили свої домівки, в’їхали у помешкання виселених. Здавалося, що чеченці, кримські татари та німці ніколи там і не жили.

Накази про депортацію надходили з центру, їхнє виконання контролював також центр. Сталін отримував досьє і повідомлення керівника органів безпеки Берії про перебіг операцій. 22 квітня 1944 року Берія проінформував Сталіна, що він оголосив членам уряду Чечено–Інгуської автономної республіки — населення має бути виселене. Член місцевого партійного керівництва Молаев заходився слізьми, але згодом «опанував себе і пообіцяв виконати усі розпорядження». Потім він, Берія, наказав скликати високих ісламських достойників, щоб змусити їх взяти участь у виконанні програми з депортації. Уже наступного дня Берія повідомляв Сталіну про початок операції: «Сьогодні 23 лютого на світанку ми розпочали операцію з переселення інгушів і чеченців». До обіду чекісти замкнули у товарних потягах понад 90 000 людей. Опору практично не було, однак, де він все ж таки проявлявся, чекісти застосовували зброю. «Виселення відбувається нормально, 352 647 осіб відправлено у 86 потягах». Однак Берія дивився далі, він вирішив, що також треба виселити і сусідніх балкарців. «Балкарці, — 25 лютого повідомляв Берія Сталіну, — 1942 року увійшли в контакт з німецькими військами і виступили разом з ними проти радянської влади». Після завершення чеченської операції, підрозділи НКВС, що звільнилися, мали перейти у розпорядження Берії, щоб у будь–який момент бути спроможними, депортувати 40 000 балкарців, котрі жили в долинах Кавказьких гір. «Якщо Ви згодні, тоді до мого повернення в Москву я міг би організувати тут необхідні заходи, які пов’язані з переселенням балкарців». Як тільки Берія підготував документ, Сталін його негайно підписав.