Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 148

У грудні 1941 року режим посилив і без того варварський закон про трудову дисципліну від липня 1940 року, який загрожував робітникам в’язницею за прогули, запізнення та недозволене залишення робочого місця. Відтепер робітники як і солдати підлягали примусовій мобілізації, з ними поводилися за законами воєнного часу. У Ленінграді діяв безперервний робочий тиждень. Той, хто залишав своє робоче місце, підпадав під статтю дезертирство і поставав перед судом. До літа 1942 року за «прогули» до ув’язнення було засуджено 21 000 осіб, усього в Радянському Союзі число засуджених за ці порушення у 1941 році становило понад 1,4 мільйона людей. «Порушники трудової дисципліни повинні бути нещадно покарані», — так вимагав у своїй резолюції у серпні 1942 року профспілковий комітет одного з ленінградських заводів. Без драконівських дисциплінарних заходів громадський порядок у голодному місті навряд чи був би можливий.

Розстріли мародерів, крадіїв хліба та канібалів, котрі полювали на людей, щоб втамувати свій голод, з огляду на цю ситуацію, ймовірно, не мали альтернативи. Але більшовики не обмежувалися цим насильством. Сталіна і без того не цікавив голод, через який страждали мешканці міста. Його турбувало насамперед те, щоб під час блокади центр не послабив свій контроль над містом, щоб викривати та винищувати зрадників і шпигунів. У грудні 1941 року він пробував залякувати керівника міста Андрія Жданова. Сталін закидав йому, що той не повідомляв про події в місті й на фронті. Він телефонував Жданову і погрожував йому: «Можна подумати, що Ленінград на чолі з товаришем Ждановим знаходиться не в Радянському Союзі, а на якому–небудь острові в Тихому океані». Уже в серпні, напередодні німецької облоги Ленінграда, Сталін відрядив в місто Молотова, Маленкова та Косигіна, щоб вони за його дорученням скритикували місцеве партійне керівництво. Жданов нібито поступився ворогові ій тому недостатньо інформував центр про перебіг подій в Ленінграді, така інформація від відряджених надходила деспотові у Кремлі. Жданов залишився на своїй посаді, але тепер вже знав, чого від нього очікує Сталін. Міліцейські органи Ленінграда діяли не лише проти крадіїв, грабіжників, мародерів і канібалів, від початку вони скеровували насильство режиму проти «ворогів». У вересні 1941 року Сталін особисто заявив, що для нього було важливим в оточеному місті. «Моя порада: жодної сентиментальності, особливо бити пику ворогам та їхнім добровільним і недобровільним помічникам. Війна жорстока, і поразки насамперед зазнає той, хто в наших лавах покаже свою слабкість і допустить нерішучість, тоді він і буде головним винуватцем падіння Ленінграда».