Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 146

З цього кола насильства в солдат не було виходу: червоноармійці не мали відпусток, вони були відрізані від інформації з батьківщини і були полишені на сваволю своїх офіцерів і комісарів. І оскільки людські втрати Радянської армії перевищували будь–які припустимі межі, згуртованість у середині рот та полків також стояла на кону. Солдати були усамітнені, вони були приречені животіти, і у своєму страхові смерті вони не мали жодних надій, що переживуть наступний день. Атомізація індивідів у тоталітарній державі, про яку говорила Ганна Арендт, — втілювалася на війні. Ми маємо відмовитися від уявлення, що воєнні успіхи можливі лише там, де солдати віддають своє життя за свободу своєї Вітчизни. Так говорить лише той, хто нічого не знає про ремесло війни. У боротьбі за виживання проявляється не що інше як прагнення до самозбереження²². Зазвичай ідеологія тріумфує після війни, коли мова заходить про надання сенсу принесеним жертвам. «Думка про Сталіна, була останнім, про що думали жертви, перебуваючи в солдатських шанцях», — згадував пізніше один із солдатів Червоної армії про свій досвід війни. Те, що радянські піддані, як солдати, так і цивільні, пережили у Великій вітчизняній війні, було продовженням сталінізму за інших умов.

Від початку війни режим продовжував свій терор проти цивільного населення. Ніде терор НКВС не лютував так жахливо, як у Західній Україні та тій частині Білорусії, що раніше належала до Польщі. Коли почалася війна кати НКВС вчинили криваву розправу. 150 000 ув’язнених, що перебували у в’язницях НКВС, вигнано на вулицю, розстріляно або депортовано. Ніхто не рахував жертв, котрі закінчили своє життя в колонах смерті НКВС під час етапування вглиб країни, як і багатьох тих, кого було страчено в окремих місцевостях. У Львові, головному місті Західної України, кати з НКВС вчинили жахливу різанину безпосередньо перед вступом до міста військ вермахту. Перед відступом чекісти замордували понад 12 000 ув’язнених, котрі перебували під вартою. Те, що побачили німецькі солдати і родичі ув’язнених, було суцільним страхіттям. У дитячих садочках міста сталінські вбивці прибивали дітей до стіни цвяхами, в підвалах НКВС знайшли в’язнів, закатованих до смерті. Своїм жертвам лиходії відрізали носи і вуха, розрізали животи і витягували кишки. Більшість ув’язнених були закатовані чекістами до смерті. У листах німецьких солдат, які вони відсилали до дому, промовляв жах. «У Литві ми зустрічали цілковито безлюдні місцевості, які були зруйновані Червоною армією, що відступала», — писав до своєї родини один німецький офіцер. «Скрізь лежали трупи, навколо повзали покалічені або поранені литовці. Можна було побачити жахливу, страхітливу картину»²³.