Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 143

Сталін та інші члени політичного керівництва довіряли військовій еліті не більше, ніж підданим. Дисципліну і порядок для них можна було встановити лише там, де панували страх і терор. Такого терору зазнавали рівною мірою як офіцери і солдати, так і цивільні. Відразу після нападу німецьких військ Сталін видав начальнику Генерального штабу Червоної армії Шапошнікову розпорядження карати кожного офіцера, котрий подасть командуванню неправдиву інформацію. Своїм генералам він погрожував репресіями у випадках, коли ті не зможуть вистояти. У грудні 1941 року на Північно–Західному фронті з’явився сторожовий пес Сталіна, начальник Головного політичного управління Червоної армії Лев Мехліс. Він допитував командирів армій та погрожував їм розстрілом, якщо вони відкидатимуть його вказівки. Хто не виконує накази Сталіна, той грає зі смертю; у цьому мав переконатися навіть популярний і успішний генерал Жуков, коли після призначення його головнокомандувачем Ленінградського фронту, Молотов погрожував його розстріляти, якщо Жуков не спроможеться зупинити німецькі танкові з’єднання. Після падіння Мінська на початку липня 1941 року Сталін наказав заарештувати та розстріляти командувача Західного фронту Дмитра Павлова та трьох інших генералів зі штабу фронту. Закиди, котрі були висунуті проти них, навряд чи були абсурдними: Павлов перешкоджав побудові захисних укріплень та не перевів війська у стан бойової готовності, попри небезпеку, що виходила з того боку кордону. Але при тому Сталін і його нарком оборони Тимошенко напередодні війні видавали Павлову розпорядження: «залишатися», «не піддаватися паніці», тому що вони не вірили повідомленням про напад німецьких військ. «Якщо будуть поодинокі провокації, то дзвоніть», — таким було останнє повідомлення, яке Павлов отримав з Кремля, перш ніж обірвався зв’язок. Тепер генерал мусив поплатитися за неспроможність диктатора. Енкаведисти катували його та інших генералів, вони вибили з них абсурдні покази, що нібито ті були «зрадниками» та агентами німецької таємної служби. Павлов був змушений підтвердити, що він не лише нездара і зрадник, наприкінці він зізнався, що у тридцятих був учасником «змови військових», яку очолював маршал Тухачевский. Попри те, що генерали перед військовим трибуналом заперечили свої попередні свідчення, їм це не допомогло. Сталін потребував жертовних цапів, котрі б заплатили за його власні поразки. 22 липня 1941 року, через чотири тижні після початку війни Павлова та інших генералів було розстріляно. На підставі вибитих показів Павлова як змовника було заарештовано командувача Північно–Західного фронту Мерецкова. Однак в його випадку Сталін виявив розуміння і через три місяці він наказав Мерецкова звільнити, і знову призначив його командувачем армії²⁰.