Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 142

Чи відмовився режим від терору минулих років у свою найважчу годину? Чи Сталін і його поплічники у війні проти іноземного агресора припинили війну проти власного населення? Дещо вказувало на сповнення цих надій. 1942 року Сталін відійшов від стратегічного планування, формування воєнної стратегії він доручив своїм генералам й відтак обмежився лише ухваленням остаточних рішень. Ще восени 1941 року він усунув з посад бездарних політичних маршалів Ворошилова і Будьонного, а на їхнє місце призначив компетентних полководців. Піднесення самосвідомості військових виявилося не в останню чергу в поверненні до гвардійських полків, запровадженні уніформи та орденів, як це існувало за царських часів. Зміни настали також у символічній репрезентації війни: Червона армія вела «Вітчизняну війну» — подібно до тої, яку вела російська армія проти Наполеона 1812 року. З цією війною мали себе ототожнювати усі народи і культури Радянського Союзу. Про це Сталін сказав у своєму виступі в липні 1941 року. Режим призупиняв переслідування православної церкви та дав трохи більше простору для інтелектуалів. З’явилися ознаки відмови від минулих догм. Те, чого досягнули радянські солдати, принаймні у перші роки війни, не конечно мало оспівуватися як подарунок партії та її вождя. Навіть пропаганда ненависті письменниками Еренбургом і Симоновим, які закликали знищити усіх німів як «витрішкуватих ідіотів» та «сіро–зелених змій», і «зарити їх в землю» обходилася без ідеологічних посилань на партію та вождя. На початку Сталін, у всякому разі візуально, не виступав на передньому плані, щоб його ім’я не пов’язувалося з нищівними поразками перших місяців війни. Культ Сталіна у своїх найгірших формах став знову радянською дійсністю лише з військовими успіхами.

Мова про Велику вітчизняну війну, про відродження СРСР у смертельній боротьбі за виживання, про творення післясталінського Радянського Союзу звучала саме тоді, коли режим шукав свою легітимність, що вже не могла ґрунтуватися на ідеології. Те, що відбувалося в роки Другої світової війни, численні інтелектуали подавали як спільну сторінку життя всього народу та героїзм, у якому Радянський Союз народився знову. Але від справжнього досвіду сучасників це було дуже далеким. Організаторські та військові успіхи режиму, без сумніву, вражали. Його генералітет почав вчитися на власних помилках, військова економіка за підтримки союзників досягла найвищих показників, а евакуація заводів і фабрик до азійської частини Радянського Союзу стала майстерним логістичним досягненням, здійснення якого на початку війни ніхто не очікував від радянського уряду¹⁹. Для продовження війни режим змобілізував усі ресурси, і пізньої осені 1941 року він почав оговтуватися також і тому, що спирався на патріотичний запал та моральне право відсічі агресорові. В середині жовтня 1941 року під час паніки у Москві пішли чутки, що Сталін і Молотов залишили місто, тоді на вулицях з’явилися підрозділи НКВС, щоб припинити мародерство, в життя підданих повернувся також і страх. На річницю Жовтневої революції на станції метро «Маяковська» Сталін виступив перед солдатами, котрі відразу після цього направлялися на фронт. Цей виступ вселив населенню надію, що більшовики не відступлять, що вони витримають. І це тоді, коли внаслідок наступу вермахту ворог стояв вже під брамами Москви, і розтанули останні сумніви, які могли ще залишатися. Про це не в останню чергу свідчив терор, до якого знову вдався режим.