Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 14

Російські міста були переповнені солдатами, біженцями та вигнанцями. Влада не могла ані управляти потоками біженців, ані бодай скерувати їх у якесь річище. Маси вигнанців закоркували шляхи та дороги і паралізували залізницю, що заважало здійсненню військових операцій. Губернатор Волині влітку 1915 року не бачив жодної іншої можливості, окрім того як кинути проти неконтрольованого населення козацькі полки. Міністр сільського господарства Кривошеїн змальовував майбутнє Росії темними барвами: він бачив сотні тисяч голодних людей, які немов сарана знищували поля й ліси та сіяли паніку.

Скрізь, де життєве становище було нестерпним, спалахували конфлікти між біженцями, солдатами та місцевими мешканцями. Від зловживань деморалізованих селян у солдатських шинелях особливо страждали єврейські біженці, чиї колони нерідко зазнавали збройних нападів. На Кавказі дійшло до кривавих конфліктів між місцевими мусульманами та прибулими вірменами, жертвами яких ще до 1917 року стали тисячі людей. Там, де число біженців загрожувало перерости «прийнятні» розміри, міська влада витісняла небажаних прибульців на околиці міст. Біженець означав хаос та анархію, чого так боялися еліти російської імперії, він був синонімом холери, тифу, злочинності, отож, з огляду на загрозу для міст, яка виходила від готових до насильства молодих мігрантів з села, чутки про масові припливи чужих людей викликали панічний страх¹⁹.

Світова війна надала міжлюдським стосункам етнічного виміру, в біженцях вона унаочнила імперію і показала її мешканцям розмір й культурну неоднорідність багатонаціональної імперії. Війна та убогі життєві умови були добрим ґрунтом для розквіту ненависті, ворожості й насильства. Щойно революція зруйнувала стару Росію та інструменти її влади, розпалися також ментальні та інституційні бар’єри, які могли б стримувати людей від того, щоб калічити або вбивати інших людей. Стисло кажучи, Перша світова війна стала для Росії повитухою агресивного націоналізму, етнічних чисток і погромів. Біженець символізував розпад старого порядку, він втілював безлад і нестабільність, чого так боялися царські генерали. Й оскільки біженець не був ані робітником, ані селянином, ані дворянином, ані буржуа, а був сучасним кочівником без коріння і зв’язків, його боялися також соціалісти, які говорили про соціальні класи, де назустріч їм виходила лише людська нестійкість.

Революція

Революція 1917 року була бунтом, що виріс із прагнень покручених та огрубілих на війні людей звільнитися від кайданів «буржуазної» репресивної моделі. Саме більшовики, котрі говорили мовою народної ненависті, викинули на «смітник історії» ліберальний конституційний експеримент ще до того, як його було проведено. Однак більшовики теж піддалися ілюзії соціалістичного проекту звільнення, про який мріяли робітники, селяни та народи імперії. Щойно більшовики усвідомили, куди насправді прямувала революція народів, вони продовжили каральний похід своїх попередників, проте набагато кривавіший, і набули переконання, що там, де люди чинили опір накресленому історією звільненню, «попрацювали їхні вороги». Більшовизм був спробою принести світло в темний світ підлеглих варварів, тому він спирався на традиції європейського Просвітництва та його російських ліберальних адептів. Однак він не обмежувався лише цим. Більшовики були завойовниками, носіями нової цивілізації, людьми сили, котрі не могли задовольнитися тільки примусом до послуху. Немов члени секти ліквідації неписьменності, вони стояли на службі священної місії, яку хотіли виконати за будь–яку ціну. Більшовицька інтелігенція сприймала себе як орден вибраних, як інструмент поступу, що творив історію, ставлячи її на накреслену колію. їхня експансивна та агресивна воля до влади живилася есхатологічними очікуваннями священного дива, уявленнями, що відчужена людина внаслідок революції повернеться до самої себе, досягне істинного знання та знайде своє спасіння²⁰. Криваве насильство щодо підданих імперії, яке породив більшовицький експеримент, не було простим результатом ідеологічного налаштування нової влади. Воно випливало з умов, за яких більшовицький експеримент хотів себе реалізувати.