Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 137

Однак у середині радянської імперії, у російській глибинці також проявлялося незадоволення. Мері Ледер згадує, як на вулицях Ростова–на–Дону вона чула, що мешканці говорили про швидкий кінець режиму. Одна молода жінка, яку та зустріла на вулиці, вже не бачила причин прикидатися. «Незабаром все скінчиться», так пророкувала вона. І потім настане кінець для євреїв і комуністів. У цих вже інших умовах режим не міг нічого протиставити подібним настроям, бо вже не міг перешкодити своїм підданим заперечувати брехню, яку він невпинно поширював. Його пропаганда втрачала свою силу, оскільки їй вже ніхто не хотів вірити. Вона обернулася проти своїх творців. Той, хто на власні очі ще не бачив лиходійства СС, того вже не вражала комуністична пропаганда. Ледер згадує, як її свекор, російський єврей з Ростова–на–Дону, вагався, чи залишати йому місто, оскільки повідомлення радянської преси про звірства німецьких військ він вважав брехливими. За свою наївність він поплатився життям. Там, де незабаром мали з’явитися німці, скрізь панувало незадоволення та відчуття близької поразки. На Донбасі робітники вже не надавали жодного значення авторитету партійних працівників і директорів, котрі восени 1941 року тікали з регіону. То ж тут дійшло до плюндрувань і кривавих сутичок між робітниками та підрозділами НКВС. Навіть у далекій Вологді настрої населення стали похмурими. Польський офіцер Ґустав Герлінґ в 1942 році бачив жінок, що стояли в черзі перед державними магазинами, очікуючи видачі хліба, і чув, як вони скаржилися на зменшення пайків, що видавалися за картками і проклинали війну, що забрала в них чоловіків. «Двічі я чув, коли пошепки висловлювали навіть питання: «Коли вже прийдуть німці?» Сміливість щодо спротиву режиму зростала там, де влада проявляла перші ознаки слабкості. У жовтні 1941 року в місті Іванові, що на північному сході від Москви, відбулися робітничі заворушення після того, як партійні функціонери та директори заводів захотіли втекти з міста.