Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 132

Мешканців сіл на лютому морозі випроваджували на вокзали, де їх завантажували у вагони. Маленькі діти замерзали здебільшого вже на шляху до вокзалу. Один очевидець згадує, як він бачив у Перемишлі замерзлих дітей, яких матері залишили лежати на узбіччях вулиць. На вокзалах розігрувалися жахливі сцени. Депортованих завантажували у вагони для худоби, у яких вони мусили пробути декілька днів, поки потяг був у дорозі. Дуже часто люди починали помирати вже на вокзалах або в неопалюваних потягах під час перевезення¹.

Націонал–соціалісти як і більшовики хотіли знищити польську державу та її еліту. Цій меті слугувало систематичне переслідування католицьких священиків та офіцерів польської армії. Якщо мова йшла про знищення ворогів Сталін та його поплічники не боялися видавати злочинні накази. 5 березня 1940 року Політбюро дало доручення НКВС розстріляти 25 700 «офіцерів, службовців, землевласників, поліціянтів, шпигунів, жандармів та охоронців в’язниць», котрі опинилися у радянських таборах для військовополонених та в радянських в’язницях. Розгляд цих справ доручено провести без слідства та пред’явлення обвинувачення. Розстріляти мали тих, хто був зареєстрований у довідках НКВС. Польські офіцери, чиновники та землевласники, що перебували в таборах і в’язницях, були смертельними ворогами радянської влади, сповненими ненависті до радянського ладу», «кожен з них лише чекав на звільнення, щоб активно долучитися до боротьби проти радянської влади». І оскільки на окупованій території НКВС скрізь бачив організованих повстанців, то для нового ладу польські офіцери становили потенційну небезпеку. НКВС вважав за необхідне, говорив Берія, розстріляти «невиправних ворогів». Сталін, як звичайно, дав свою згоду. Наказ тирана був виконаний негайно, 4500 польських офіцерів розстріляли енкаведисти у лісі поблизу Катині².

Те, що відбувалося тут, не обмежувалося польськими офіцерами, оскільки внаслідок фінсько–радянської війни і анексії балтійських республік у червні 1940 року більшовики здійснювали масовий терор проти інтелектуальних еліт захоплених територій. І оскільки еліти належали до титульних націй, то терор набував характеру етнічної чистки. В кожному разі так сприймали це жертви, попри те, що Жданов і Вишинський, котрим Сталін влітку 1940 року доручив тероризування балтійських республік, залучили до програми депортацій та розстрілів також балтійських комуністів.

Кінець великого терору взимку 1938 року не був кінцем сталінізму. Навпаки, він безперервно продовжувався у нових стилях насильства аж до 1953 року. Адже Сталін та його поплічники не відвернулися від насильницьких фантазій і змовницьких теорій минулого. Вони надавали їм нового спрямування і одягали їх в нові форми. Але що було характерним для сталінізму після Великого терору? Він живився новими змовами та шукав нових жертв. Тепер вожді в Кремлі відмовилися від саморуйнівного масового терору проти комуністів і функціонерів. Хоча в кінці тридцятих та в сорокових роках були заарештовані та розстріляні функціонери, котрі перебували під підозрою, це одначе не зруйнувало сам апарат. Там, де влада вчиняла масовий терор, вона переводила його на нові колії. Вона міцно трималася концепції переслідувати і карати групи людей. Тому спільноти затаврованих набували нових «об’єктивних» ознак. Ставлячи тавро ворога, більшовики вже не говорили про «соціально чужі елементи», про «колишніх» або «куркулів». Тепер вони говорили про «німців», «поляків», «сіоністів», «іноземних шпигунів» та «чужинців», а там, де йшлося про кримінальних злочинців, про «соціально небезпечні елементи». Вони етнізували та біологізували поняття ворога. Але праця над створенням ворога була справою більшовицьких вождів, які тепер не залишали жертвам жодної іншої можливості, ніж підкоритися неминучому. Нікого з керівництва не цікавили докази невинності. Ті, кого одного разу зарахували до групи ворогів, вже більше ніколи не могли з неї вийти. За ніч друзі перетворювалися на ворогів, і вже не було жодної змоги якось вплинути на долю жертв. Це відбувалося вже під час проведення національних операцій 1937–1938 років. Відтепер об’єктивізація та етнізація груп ворогів стали принципом більшовицького терору.