Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 125

У листопаді 1937 року в Києві виселено зі своїх будинків і депортовано 5000 німецьких сімей, також були схоплені усі китайці, які ще мешкали в місті. У Харкові НКВС почав з того, що хапав усіх представників національних меншин, чиї земляки жили в сусідніх країнах. Австрійський науковець Александер Вайсберг–Цибульскі, котрий потрапив у лапи НКВС, згадує як протягом осені 1937 року до в’язниці, в якій він сидів, кидали представників національних меншин: «Вже у вересні поширилася звістка, що арештовують латвійців, а потім вірменів. Ми не могли зрозуміти, що це означає. Ми вважали неможливим, що ГПУ, розглядаючи політичні переконання людини, як привід до репресій братиме такий неістотний критерій, як її національна належність. Але ми були змушені констатувати, що одного дня усі новоприбулі до в’язниці — належали до латвійської національності. Іншого дня — до вірменської. В обох випадках мова йшла про сотні людей»⁹⁴.

«Національні операції» відбувалися без будь–якого чітко визначеного плану, не існувало навіть орієнтовних цифр для органів НКВС. Проте ці операції не випадали з–під контролю центру. Хоча право самостійно обирати жертв належало до повноважень місцевих інстанцій, останнє слово було за Москвою: Єжов та генеральний прокурор Радянського Союзу Вишинський кулуарно вирішували, скільки людей має бути вбито або відправлено до концтабору, коли вони підтверджували або коригували списки, які отримували з регіонів. Єжов та Вишинський щовечора розглядали від 1000 до 2000 справ. 29 грудня 1937 року вони винесли смертний вирок 992 латвійцям з Ленінградської області. Питання депортацій ворожих націй вони не вирішували. У цьому питанні остаточне і чинне рішення зажди приймав Сталін.

Більшовики мріяли про етнічно однорідний ландшафт, в якому вже не проживали б жодні нелояльні народності. Але без широкомасштабних етнічних чисток такий проект не міг бути реалізований. Тому в роки терору також дійшло до переселення меншин з прикордонних регіонів країни. Вже у квітні 1936 року Політбюро видало санкцію на депортацію з України 45 000 німців і поляків, щоб звільнити прикордонні регіони від ворожих етнічних груп. У серпні 1937 року, після того як японська армія увійшла до Північного Китаю, Сталін наказав переселити в Казахстан корейське населення, що проживало на радянському Далекому Сході. У цей самий час понад 1000 курдських сімей були виселені з Азербайджану та Вірменії і вивезені через Каспійське море до Казахстану, в січні 1938 року Сталін видав НКВС розпорядження депортувати до Центральної Азії усіх іранців — радянських громадян, які проживали у прикордонній з Іраном області Радянського Союзу.⁹⁵