Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 123

Коли Каганович 1927 року відвідав польсько–український прикордонний регіон, він поскаржився на ненависть, яку комуністи і євреї викликали в лавах українських робітників. На цукровому заводі в Бердичеві робітники висловили переконання в тому, що «необхідно поквитатися з комуністами і євреями». Каганович знайшов пояснення, чому серед українських робітників існували такі форми неприязні як антисемітизм: регіон заповнений польськими шпигунами, котрі налаштовують робітників проти радянської влади. Польське населення є «антирадянським» і «деморалізаторським», поляки з узграниччя підтримують тісні зв’язки зі своїми родичами по той бік кордону. І скрізь панувало переконання, що в наступній війні весь регіон має перейти до Польщі. Каганович не говорив про це, але його повідомлення не залишали жодного сумніву в тому, що він вважає бажаним вигнати польське населення з цього регіону⁹⁰.

Піддані лише повторювали національні упередження, що їх провідні більшовики вносили в суспільство імперії. Сталін, Мікоян, Орджонікідзе, Каганович, Єжов та інші члени найвужчого кола влади або самі належали до етнічних меншин, або виросли в мультиетнічних околицях царської Росії. У їхньому досвіді соціальні конфлікти були завжди конфліктами етнічними. Тому етнічна ідентичність людей для них мала велике значення, що було незрозумілим для більшовиків типу Леніна чи Бухаріна. Єжов, що походив з Литви, відчував глибоку неприязнь до поляків. Каганович відчував огиду з приводу антисемітизму, який процвітав в містах і селах Західної України, Сталін мав глибоку недовіру до гірських народів і національних меншин Кавказу, яких він вважав ненадійними і невідданими. Звісно, це сутнісне, романтичне сприйняття націй як культурних спільнот зі спільною долею було далеким від расизму націонал–соціалістів. Більшовики мали уявлення про поняття біологічної раси, однак воно не визначало їхні дії. Бо як же інакше пояснити той парадокс, що влада наказала в кінці тридцятих років депортувати з України майже усіх вірменів та німців, але не здійснила такі чистки в Республіці волзьких німців та Вірменії. Для більшовиків ворог виступав як у соціальних, так і в національних групах. Але національні групи представляли реальну небезпеку для радянського ладу лише тоді, коли їхня присутність «забруднювала»однорідний національний простір, або коли виникало побоювання, що етнічні меншини можуть стати інструментом дестабілізації Радянського Союзу в руках їхніх земляків за кордоном. Тільки національно однорідні ландшафти сприймалися як модерні. Підсумовуючи: де етнічні меншини викликали собою двозначність, там крилися неконтрольовані загрози. Ці загрози для більшовиків могли бути усунуті лише шляхом насильства.⁹¹