Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 121

Режим чманів у кривавому чаді, тепер ніхто не дотримувався порядку і правил, які передбачав наказ № 00447. У більшості регіонів трійки існували лише на папері. На практиці секретарі партії та начальники НКВС свавільно визначали, ким заповнити ці квоти. Зазвичай заарештовані не бачили ані обвинувачувача, ані судді — їхню долю вирішували без останніх. Відповідні начальники НКВС готували фіктивні документи про проведення слідства, в яких зазначалися злочин і кара. Розстрілювали тих, хто потрапляв у розстрільні списки НКВС. У такий спосіб трійки в деяких місцях за день могли винести вирок понад 1000 особам, як це відбулося в Омську, де місцева трійка 10 жовтня 1937 року присудила до страти 1301 людину. В Білорусії НКВС влаштувало соціалістичне змагання з фізичного знищення ворогів народу, в концтаборах Радянського Союзу органи відібрали і розстріляли понад 10 000 в’язнів. У лютому 1938 року Політбюро видало директиву, в якій від органів НКВС на Далекому Сході вимагалося розстріляти 12 000 людей для того, щоб зменшити загальну кількість в’язнів у таборах. Ця кривава акція врешті забрала життя понад 30 000 людей: здебільшого це були в’язні, засуджені за політичні правопорушення, або колишні бунтівники проти табірного порядку. У Москві на початку 1938 року режим поширив масові вбивства на інвалідів, безногих калік, сліпих і хворих на сухоти, котрих не можна було використати як робочу силу в таборах. У Ленінграді вбивали глухонімих.

У деяких місцях органам НКВС не повідомляли того, що, власне, мало на увазі московське керівництво. Там, де квоти вже вичерпувалися, чекісти намагалися шукати нових ворогів, вже просто не знаючи, хто ці вороги і де їх шукати. У Туркменістані НКВС хапав людей, котрі відвідували базар і чоловіків з довгими бородами, щоб так затримати усіх прихованих мулл. Від цього душогубства ніхто не вцілів. У деяких регіонах місцеві начальники НКВС самовільно розширювали коло потенційних жертв. Керівник НКВС Західного Сибіру Горбач у серпні 1937 року видав розпорядження про необхідність затримання та розстрілу колишніх офіцерів і солдатів царської армії, які свого часу перебували в німецькому полоні. До цієї категорії в регіоні потрапило 25 000 людей. Оскільки жертви не мали змоги бачити ані обвинувачувача, ані судді, то в камерах для допитів НКВС їх змушував підписувати визнання щодо участі у змовах та шпигунській мережі. Жертв часто піддавали тортурам: або, щоб отримати бажанні визнання, кати з НКВС забивали їх до непритомності, ламали ребра та кістки, катували їх електричним струмом. У цей спосіб НКВС, насамперед у Сибіру, намагався надати докази того, що підпільні монархічні та релігійні організації налічували тисячі членів і загрожували радянському ладові.