Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 116

1937 рік для села також став роком жаху. На початку серпня 1937 Сталін видав місцевим партійним органам розпорядження влаштувати у кожному районі два–три показові процеси проти функціонерів, голів колгоспів та агрономів, щоб покарати їх за неврожаї, нещасні випадки та невдоволення селян. Судові вироки по справах мали публікувати в пресі. У наступні кілька днів Сталін вислав в регіони кільканадцять телеграм, у яких від місцевих партійних секретарів вимагав розстрілювати відповідальних за неврожаї, пошкодження техніки та аварії в колгоспах. Про цю розправу з ворогами народу мала повідомляти преса. Для режиму це створювало ситуацію, коли селяни переносили свою ненависть за нестерпну кривду на інших, а не на справжніх мучителів села. Радянська преса повідомляла про ці процеси та зображувала їх як акти помсти трудового народу ворогам і гнобителям. Вона писала про свідків, які обзивали обвинувачуваних «шахраями», «свинями», «людожерами», і бажали для них смертного вироку, — так як це відбувалося, зокрема в районі Новгорода. Там, де застосовували терор, Сталіну бачив успіх. Коли керівник Сибіру Роберт Ейхе на жовтневому 1936 року пленумі ЦК говорив про успіхи у сільському господарстві, Сталін вже знав, на чому вони ґрунтувалися. Колгоспники звільнилися від саботажників. «Вони були щасливими»⁸¹.

Сталінський терор був насильством, спрямованим проти кожного: як проти еліти, так і проти робітників і селян. Категорія «ворог» не була привязана до соціального походження. Апеляція до власного соціального походження нікому не допомогла уникнути каральної руки режиму. У серпні 1937 року Каганович здійснив першу пробу більшовицької понятійної еквілібристики, коли виступаючи перед членами Івановського парткому, він розповідав про значення класу. За словами Кагановича, навіть робітники могли бути контрреволюціонерами, якщо вони проявляють себе індивідуально, а не як представники свого класу. Критика більшовицького керівництва відтепер була контрреволюційним актом, і цілком байдуже, хто її висловлював, і яким іменем він прикривався. Контрреволюціонери нині належать до колективу, який визначають більшовики, і, відповідно, цей колектив вже ніхто не може залишити. Там, де робітники критикували керівництво і виступали проти дисциплінарного закону на заводах, могло статися, що режим застосовував проти них силу. Відразу після вбивства Кірова на початку 1935 року режим депортував з Ленінграда близько 40 000 осіб, на Донбасі влітку того самого року розпочалися розстріли «куркулів» і «бандитів». Робітників, які співали насмішливих пісень про Кірова і бажали Сталіну смерті, депортували у вагонах до Сибіру. 1937 року від рук розстрільних команд НКВС як «саботажники», «шкідники» та «вороги народу» загинули тисячі робітників. Той, хто розповідав анекдоти про політичних лідерів, конфліктував із стахановцями або робив якісь помилки, мав розраховувати на найгірше. В одному з селищ Донбасу було за саботаж розстріляно покрівельника, уся вина якого полягала в недостатній роботі. В іншому місці вбили робітника, який відвідав церковну службу. В Івановській області тисячі робітників потрапили в лапи НКВС після того, як вони висловили невдоволення умовами своєї праці й життя. На початку 1937 року НКВС повідомляв з Александровська Івановської області, що з–поміж 2000 робітників місцевого радіозаводу виявлено 112 «соціально чужих» елементів, котрі перед тим були вислані з Москви і тепер чинили саботаж на роботі. 1937 року насильство в колгоспах також сягнуло найвищої точки. Селян, котрим не вдавалося виконати планові завдання, проголошували саботажниками. Партійному керівникові Азербайджану Багірову Сталін видав наказ винищити людські «відходи» в колгоспах прикордонних територій. Ніхто не рахував людей, котрі загинули внаслідок терору. Гіроякі Куромія у своїй книзі про терор в Донбасі говорить про 50 000 людей, які були розстріляні у 1937–1938 роках лише в цьому промисловому районі. Ці люди були простими робітниками і селянами⁸².