Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 114

Фактично, у роки Великого терору арештовували та брали заручниками не лиш «ворогів народу», але, як правило, також і їхніх родичів. 15 серпня 1937 року Єжов видав підлеглим органам розпорядження, згідно з яким відтепер вони мусили арештовувати також родичів ворогів народу. Діти віком до трьох років мали скеровуватися до дитячих будинків Народного комісаріату охорони здоров’я. «Соціально небезпечні діти», що виглядали старше 15 років, мали відправлятися у спеціально передбачені для цього табори. Дружини ворогів народу завжди підлягали арешту. У листопаді 1937 року від Єжова Сталін вперше отримав не лише списки з іменами заарештованих офіцерів Червоної армії та співробітників НКВС, а й списки дружин ворогів народу. Єжов подав Сталіну ці списки з проханням дати санкцію на розстріл жінок. Як і очікувалося, Сталін надав свою згоду⁷⁶.

Масовий терор

Терористичні накази диктатора та його кліки малу спустошувальні наслідки. Вони зруйнували тонко сплетену мережу особистих зв’язків та вкинули Радянський Союз у вир постійного надзвичайного стану.

Терор був спрямований не лише проти комуністів, державних функціонерів та їхніх працівників в апараті. Він також діяв проти господарських керівників, директорів заводів, голів колгоспів, котрі відтепер за невиконання планів і виробництва товарів та через аварії розплачувалися своїм життям. Адже там, де не виконувалися завдання, діяли саботажники та шкідники. Цей терор розпочався вже на початку другої п’ятирічки. У період між 1933 та 1936 роками лише на Донбасі було засуджено як «саботажників» і «шкідників» та відправлено до концентраційних таборів понад 1500 керівників виробництва та інженерів⁷⁷. Таке переслідування не в останню чергу виконувало роль негативної інтеграції. Там, де арештовували керівників і червоних директорів, робітники та селяни могли завжди помститися начальству. В такий спосіб режим тримав директорів заводів та інженерів уупостійному страхові й мобілізовував робітників в інтересах партійного керівництва. Цими робітниками були так звані стахановці, які підхопили заклик режиму виявляти ворогів.

Наприкінці серпня 1935 року гірник вугільної шахти «Ірміно» на Донбасі Олексій Стаханов видобув за одну зміну 102 тонни вугілля, чим у чотирнадцять разів перевищив норму видобутку. Місцевий партійний комітет сам влаштував це соціалістичне змагання, надавши Стаханову двох помічників, котрі допомагали йому встановлювати рекорд. Новина про трудовий подвиг Олексія Стаханова вмить поширилася країною, на початку вересня газета «Правда» писала вже про «стахановський рух». Сталін та його соратники відразу зрозуміли, яка революційна сила була прихована в цьому русі. Народний комісар важкої промисловості Орджонікідзе та його заступник П’ятаков вбачали у цьому русі інструмент, що ламав спротив керівників підприємств надвисоким цифрам плану, і революціонізував робітничий процес. Виразнішого сигналу бути не могло: відтепер директори та адміністратори промислових підприємств зазнавали тиску не лише від партійних функціонерів, але також і від неосвічених ударників праці. Стахановський рух став організаційним принципом радянської економіки, вже в січні 1935 року він був запроваджений по всьому Радянському Союзі у всіх галузях промисловості. Стахановці перевертали гори, вони були по–більшовицьки людьми справи, які не зважали на сумніви «буржуазних спеців». Тому Сталіну подобалося те, що відбувалося. Наприкінці листопада 1935 року за його дорученням у «Правді» було оголошено, що «боротьба за високі норми мусить бути розгорнута у всіх галузях виробництва». У цей час Сталін виступає на конгресах ударників, приймає у Кремлі героїв праці й фотографується разом із ними для перших шпальт газет. Стахановці отримують премії та привілеї. Вони можуть робити закупівлі в спецмагазинах, призначених для обслуговування партійних функціонерів. Тому нікого не здивує факт, що ударників–стахановців сприймали неприхильно й вороже, тому що безперервне перевиконання норм постійно збільшувало перевантаження заводів і будівельних майданчиків.