Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 111

Від партійної організації Іванова не залишилося нічого. В’язниці були переповнені членами партії та службовцями державних органів. Врешті там вже не було місця і НКВС було змушене взяти у своє розпорядження дитячі садочки, щоб було куди розмістити додаткових в’язнів. Коли Каганович виїжджав з дачі місцевого керівника НКВС, яка слугувала йому за резиденцію в Іванові, на вокзал він їхав порожніми вулицями, які буди були оточені ланцюгом нарядів НКВС. На вокзал приїхало нове керівництво, щоб попрощатися з вірним рицарем Сталіна. Каганович був задоволений — він зробив свою роботу. Партійної організації не існувало, в’язниці були переповнені. Слугам і кухарям, що працювали в НКВС і обслуговували високого московського гостя, Каганович дав на прощання великі чайові, перед тим як вирушити до наступного місця, щоб там також вершити своє криваве ремесло. Відразу після від’їзду Кагановича розпочалися вбивчі акції, в яких із службовим револьвером брав участь новий партійний керівник Іванова Сімочкін. Так само відбувалося це також в Узбекистані, Таджикистані і в Сибіру, де терористичні накази Сталіна виконував член Політбюро Андрій Андреев⁷¹.

Влада Сталіна ґрунтувалася на терорі. Там, де функціонери доносили один на одного і вмирали зі страху, він міг грати роль володаря життя і смерті. І оскільки члени політичного керівництва самі брали участь у створенні архітектури терору, вони не могли уникнути того, що вчиняли іншим. У кривавому терорі вони втратили свою опору. Центральний комітет, до якого належали також визначні керівники республік і регіонів, зруйнував сам себе, понад дві третини його членів загинуло в 1937–1938 роках. Після того як лютнево–березневий пленум ЦК 1937 року санкціонував арешт і розстріл Бухаріна та Рикова і схвалив знищення мережі персональних зв’язків, над його учасниками нависла смерть. Адже, коли члени ЦК дозволили розстріляти інших членів ЦК, вони уможливили Сталіну та його поплічникам застосовувати терор проти будь–кого. Зрештою не були захищені навіть члени Політбюро — Ян Рудзутак, Роберт Ейхе, Влас Чубар, Станіслав Косіор, Павло Постишев — усіх їх Сталін велів заарештувати та розстріляти, попри те, що вони належали до Політбюро — найвищого у Радянському Союзі органу прийняття рішень. Тепер, у роки терору, цей орган вже втратив своє значення. Сталін, якщо його взагалі скликав, то дуже рідко. Усі важливі рішення приймалися в найвужчому колі його оточення, в його робочому кабінеті або на його дачі в Кунцеві на околиці Москви. Накази тепер видавав особисто диктатор⁷².