Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 109

Природі Сталіна суперечило покладатися на те, що апарат знищить сам себе. Отож в Грузії та Азербайджані він доручив Берії та Мір Джафару Багірову форсувати самознищення партії. Берія та Багіров не лише належали до кавказької команди диктатора, не лише імітували владний стиль диктатора, вони ловили кожне слово і кожен порух Сталіна. Берія і Багіров вбивали, навипередки вислужуючись, при цьому не жаліли навіть своїх власних людей, якщо мова йшла про те, щоб сподобатися кремлівському тирану. Сталін умів цінити таку відданість. Берія і Багіров були єдиними регіональними керівниками, які пережили великий терор. У листопаді 1938 року разом із постом керівника НКВС Берія отримав членство в Політбюро. На початок 1950–х років Багіров дійшов до найвищого партійного керівництва, аж поки Хрущов не наказав обох заарештувати і розстріляти⁶⁶.

Там, де залишалася недовіра Сталіна, мусили втрутитися його вірні слуги. У липні 1937 року партійні секретарі республік та областей отримали директиву Єжова, де він скаржився на слабку роботу органів безпеки в справі арештів «ворогів народу». Вороги народу жили в «санаторних умовах», — говорив Єжов. Тому у липні 1937 року в провінціях з’явилися сталінські емісари для того, щоб перевірити, чи виконуються на місцях терористичні накази центрального керівництва. Мікоян подався до Вірменії, Маленков у Ленінград, Хрущов руйнував партійний апарат та НКВС в Україні, Андреев лютував у Центральній Азії⁶⁷. Райони російського центру та західні регіони відвідав Каганович. Чекіст Михайло Шрейдер, який на той час був заступником начальника НКВС в Іванові, згадує, як Каганович у супроводі секретаря Центральної контрольної комісії Шкірятова на початку серпня 1937 року прибув до Іванова. Місцеві функціонери НКВС і партії тремтіли від страху, бо кількома днями перед тим Каганович знищив партійну організацію Ярославля. Партійного секретаря Ярославля Нефьодова звільнили з посади, заарештували і розстріляли. Центральне партійне керівництво обвинуватило його в організації замаху на Кагановича⁶⁸. Каганович прибув до Іванова спеціальним потягом, його супроводжували численні представники ЦК партії та охороняли 30 солдатів НКВС. З ним прибули три партійних секретарі з Москви, що мали замінити комуністичних керівників Іванова, котрі потрапили в опалу. Але така заміна функціонерів не могла обійтися без розігрування підготовленого сценарію. Каганович доручив співробітнику місцевого НКВС Шрейдеру виступити в ролі викажчика на терміново скликаному пленумі обласного комітету партії. Його свідчення полягали в тому, щоб викрити секретаря обласного комітету партії Носова як «ворога народу» та закликати покінчити зі старим керівництвом області. І тут настав час Кагановича. Він говорив кілька годин поспіль перед членами обласного комітету партії, лютував, вивергав прокльони та погрози щодо присутніх тут функціонерів, котрих забирали просто із зали у той час, коли Каганович ще говорив. За його словами, у Москві знають і бачать усе, що відбувається у провінції, і тепер ніхто не може сховатися. «Ми не зважатимемо ані на наркомів, ані на заступників наркомів, ані на функціонерів будь–якого рангу, ми нещадно винищуватимемо усіх, хто губитиме наш народ. Рука Сталіна ніколи не тремтіла і не тремтітиме», — вигукував Каганович у залу. Партійний керівник Іванова Носов, перш ніж його заарештували прямо в залі, мусив вислухати промову Кагановича та спробував виправдовуватися. Однак він вже не міг нічого протиставити гнівній та рикливій промові Кагановича. Носов був не єдиною «підозрілою наволоччю». За словами Кагановича, партія «оточила себе колом ворогів», капіталістичних сил та шпигунів. «Той хто в нашій державі працює, віддаючи не всю душу також є шкідником. Саботаж та шкідництво починаються там, де працюють не з усією душею». Того, хто піднімається проти партії, буде «^нищено». Це історична доля негідників, наволочі та непотребу людського суспільства»⁶⁹.