Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 11

З початком індустріалізації культура насильства та конфлікту, що панувала в селі, охопила міста через прибулих сільських мігрантів. Вона виступила в міжетнічних конфліктах, єврейських погромах і кривавих заворушеннях як заперечення основаної на праві свободи, про яку мріяли еліти царської Росії. Погроми символізують суть російського шляху в революції. Сили та стійкості цій культурі протесту надавав досвід мігрантів, пережитки селянської культури в місті, ізольованість робітництва від буржуазного життя, слабкість держави, відсталість підприємців, зрештою, мультиетнічність лав робітників¹³.

Індустріалізація та міграція — синоніми. Скрізь, де поставали міста й індустріальні комплекси, де відкривалися нові життєві перспективи, люди мігрували з села до міста. Так само було і в Росії. У вісімдесятих роках XIX століття, з початком промислового буму щороку сотні тисяч селян вирушали шукати свого щастя у містах та робітничих селищах імперії. Міста, чий зовнішній вигляд свідчив про належність до європейської цивілізації, захлиналися в морі прибульців з села. Москва, Санкт–Петербург, Одеса, Тифліс та інші великі міста стали селянськими метрополіями, в яких суспільство заможних та освічених керувало, але не панувало. Деякі міста як витвори індустріалізації потрапили з небуття відразу в модерний світ. У всякому разі, в цих містах мешкав невеликий прошарок дрібного чиновництва та купецтва, перш ніж селянські маси опанували їх. Село не розчинилося у місті, воно завоювало і підкорило місто, назавжди змінивши його обличчя.

Нездатність державних чиновників інтегрувати робітництво у міський простір і забезпечити робітничі квартали школами, лікарнями, лікарями та поліцією мало фатальні наслідки. Це залишало прибулих селян наодинці з собою і робило фабрику простором, де закони держави не діяли. Селянський життєвий цикл, а також звички, традиції, свята та конфлікти зберігались й у місті. Особливо виразно це проявлялося там, де відбувалися протести робітників. Страйки були жорстокими вибухами, спрямованими на встановлення справедливості в тому вигляді, як її розуміли вихідці з села, а саме — свободи від будь–якого порядку, котрий не ґрунтувався на культурі села, культурі, що заперечувала буржуазне (бюргерське) суспільство. З огляду на тимчасовість свого стану, робітники не виявляли жодного інтересу до тривалого поліпшення життєвих умов, політичних реформ і громадянських свобод. Той, хто не спалив за собою мости, міг у будь–який момент повернутися в рідне село. Отож робітники, що руйнували своє робітниче середовище, майже нічим не ризикували. За тих умов така поведінка була цілком раціональною. Але, з іншого боку, в міських метрополіях царської Росії як робітники, так і саме суспільство не створювали міцного взаємного зв’язку¹⁴.