Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 105

Сигнал Ворошилова розв’язав в армії хвилю арештів. Інакше і не могло бути там, де генерали та високі чини були пов’язані з місцевими партійними керівниками.⁵⁰ Пов’язаність військових керівників і партійних секретарів у регіонах завжди виявлялася тоді, коли треба було відбиватися від наступу центру. Коли партійні і державні керівники України Станіслав Косіор і Влас Чубар на початку 1930–х висловили застереження щодо утопічних квот державних заготівель хліба, котрі призначав центр, і відкрито висловили критику Сталіна за його курс на безоглядну колективізацію, їх підтримали командувач Київського військового округу Якір та командувач Чорноморського флоту Федір Раскольников. Якір навіть відкрито виступив проти застосування військової сили проти селян. Відданість, яка служила не йому особисто, Сталін розцінював як зраду. 1937 рік надав йому змогу покарати цю зраду. У травні 1937 року на Єжова чекало відкриття, що провідні військовики утворили проти політичного керівництва змову, організатором якої була таємна служба Німеччини. Заступник Єжова Фріновський дав шефу Московського НКВС Радзивіловському вказівку катувати вже заарештованих офіцерів, щоб видобути з них підтвердження цієї великої змови. Єжов отримав бажані свідчення.⁵¹

Оскільки заарештованих генералів піддали нещадним тортурам, так, наприклад, майбутньому маршалові Костянтину Рокосовському вибили зуби та зламали ребра, Сталін не наважився у цьому випадку влаштовувати показовий процес проти військовиків. Тухачевского, Уборевича, Якіра та п’ятьох інших високопоставлених генералів засудила на таємному процесі військова колегія Верховного суду в червні 1937 року і їх негайно розстріляли. Населення довідалося про це з невеличкої замітки в газетах⁵².

Відразу після арешту видатних військових начальників на початку червня 1937 року Сталін зібрав провідних командирів і політичних комісарів Червоної армії у Кремлі, щоб поясните погляд Політбюро і довідатися, що вони думають про військову змрву. Ворошилов виступив з доповіддю про «військову змову», тепер він не залишив жодного сумніву в тому, що арешти попередніх тижнів це ніщо інше як прелюдія великої каральної акції, спрямованої на знищення ворогів у збройних силах.⁵³ Як завжди, коли справа полягала в тому, щоб посіяти страх і жах, Сталін звелів виступити своїм близьким соратникам Молотову, Кагановичу і Ворошилову, які вислуховували і залякували присутніх військовиків. Навіть легендарний засновник червоної кавалерії маршал Будьонний доклав багато зусиль, щоб захиститися від підозр, що він буцімто був приятелем заарештованих генералів. Вже на початку цих «дебатів» діалоги звелися до абсурду. Начальник Генерального штабу Червоної армії маршал Єгоров присягався, що він не винний, заперечуючи, що він знав про утворену з подачі німецького таємної служби змову Тухачевского та інших. Він присягався власною головою. На що Сталін зробив йому цинічну заувагу, що у цьому немає потреби, оскільки винним тепер не рубають голови, їх розстрілюють⁵⁵. Схоже, що цього разу Сталін повірив у змову, сценарій якої на його ж прохання написав Єжов. Бо коли на зборах політпрацівників Червоної армії у серпні 1937 року один з відомих комісарів хотів довідатися, як пояснити червоноармійцям арешт їхніх генералів, Сталін відповів: «Визнання завжди мають своє пояснення». Сумніви, що їх деякі командири ще наважувалися висловлювати, чи можна в армії «на весь голос говорити про ворогів народу», Сталін розвіяв негайно: «Ми безумовно мусимо про це говорити»⁵⁶.