Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 104

Існували також винятки з цього правила. Хоча партійний керівник Білорусії Микола Гікало та другий секретар ЦК Комуністичної партії України Павло Постишев були зняті саме 1937 року, вони отримали нові партійні посади в інших регіонах, перш ніж Сталін звелів їх заарештувати та розстріляти наприкінці 1938 року. Інший партійний керівник України Станіслав Косіор, що був членом Політбюро, перебував на своїй посаді аж до початку 1938 року, однак на нього також чекала смерть.

Навесні 1937 року в приціл політичного керівництва зрештою потрапила армія. Офіцери не лише підтримували тісні контакти с партійними функціонерами, котрі здійснювали політичну владу в їхніх військових округах, вони несли відповідальність за оборону країни, чиї вожді відчували загрозу з боку внутрішніх і зовнішніх ворогів. Саме тому відразу армія була поставлена під суворий контроль органів, які ще на початку 1920–х розвинули щільну мережу нагляду за Червоною армією. У період з 1928 по 1931 рік режим звільнив численних офіцерів під тим приводом, що в громадянську війну вони перебували на боці «білих». На цьому справа не закінчилася. Навесні 1931 року ГПУ стратило командира дивізії, котрий мав численні нагороди, його підозрювали в шпигунстві на користь чехословацького генерального штабу. Того самого року органи викрили «контрреволюційну організацію» на Чорноморському флоті. Усі заарештовані в минулому служили на царському флоті. У цей час під підозру в нелояльності вперше потрапили також легендарний генерал часів громадянської війни Тухачевський та інші високопоставлені військовики, коли вони висловили сумніви у доцільності насильницької колективізації.

З початком колективізації не лише селяни висловлювали своє невдоволення, в армії також дійшло до невиконання наказів та пасивного спротиву. По іншому і не могло бути в армії, яка складалася головно з селян. Там, де режим під час колективізації вживав проти селян криваві репресії, він міг покладатися лише на відданість ГПУ

За 1932 рік з армії були усунуто 3889 «соціально чужих елементів», 1933 року — вже 22 308. 1936 року під впливом показових процесів і партійних чисток під підозру Сталіна потрапили генерали Червоної армії. Все почалося з репресій проти колишніх царських офіцерів і розстрілу багатьох офіцерів високого рангу, котрі відзначилися під час громадянської війни. Політбюро закинуло їм союз з колишніми опозиціонерами, які були засуджені на московських показових процесах⁴⁸. І як тільки Сталін на пленумі ЦК у березні 1937 року закликав до знищення внутрішнього ворога, керівництву армії настав кінець. У середині березня 1937 року сталінський військовий комісар Климент Ворошилов виступив перед керівними співробітниками свого наркомату про те, що він думав про загрозу, про яку говорив Сталін. П’ять шостих планети перебувало в руках ворожих капіталістів, які тільки чекали нагоди зруйнувати Радянський Союз. Тому він був «глибоко переконаний», що катастрофічні пожежі, які траплялися в армії на Далекому Сході, не виникали «раптово», «ні з того ні з сього». Це була робота ворогів. Він сам відповідним службам дав телеграму розшукати «шкідників». Незабаром були заарештовані командир дивізії та майор. Отже, ворог проник не лише в партію, він творив безчинства скрізь, де інтереси режиму були в небезпеці.⁴⁹