Читать «Царський пояс» онлайн - страница 68

Діти глянули одне на одного і дзвінко засміялися. У обох пречудовий настрій. У кишені дівчинки золоте яблучко для матусі, на стані хлопчиська царський пояс.

День відходив. Сонечко востаннє виглянуло з посмугованого рожевими розводами віконця. Унизу монотонно гуркали хвилі. Діти прощально глянули на водне плесо і наввипередки побігли додому.

У кінці вулиці між кронами дерев білів новий будинок грека Демида. Ія випередила Мишка, піднявши за собою кучеряву пилюгу. Їй не терпілося подарувати матусі золоте яблучко. Хлопчик закашлявся і відстав. Пилюга щипала очі, він завзято їх тер. Раптом крізь розчепірені пальчики побачив картину, від якої мало не зомлів.

Над Демидовим обійстям нависав вечірній прозорий морок. Гостроверхі тополі, що росли з боку вулиці, почорніли від вороння. Птахи неспокійно каркали, перелітаючи з гілки на гілку. Неначе віщувало біду.

Перед огорожею, складеною з шорсткого ракушняка, крутилися гнучкі чорні сновиди, схожі на котів. Вони м’яко сновигали на високих лапах і махали пухнастими довгими хвостами. Коти повернули голови і зашипіли на людську дитину. Мишко перелякано гикнув – кошлаті химери мали людські обличчя, але перекошені та скривлені від люті. Між вухами біліли ріжки.

Хлопчик кинувся на протилежний бік дороги і притиснувся до стіни. Коти вигинали горбами спини, люто шипіли, втупивши в нього круглі бурштинові очі.

Несподівано в головці Мишка блиснула здогадка: котів непокоїть те, що він, людина, їх бачить. Адже самі вони з невидимого світу.

Кішки гребли погрозливо землю і відступали. Врешті-решт сховалися за рогом.

Неоніла – красуня

Він лише пройшов через хвіртку, як зашпортнувся за віник. Звернув увагу на безпорядок у дворі. Отак, неподалік валялася лопата, далі – граблі; хатній мотлох, горщики. Чому їх досі не зібрали? Щось у родині негаразд? Проте з будинку, через відчинені двері, линули радісні гуки.

Мишко побіг до будинку, до гурту.

Ія вмовляла матір скуштувати яблучко. Неоніла крутила плід у руках. Голосом, в якому звучали нотки сумніву, промовляла:

– Донечко, невже е яблучко молодильне? Невже чарівне?

Ія підскочила.

– Матусю, чарівнішого яблука не існує. Від нього ти відразу помолодшаєш. Це легко перевірити. Проковтни шматочок – от і все.

Демид сидів на ослоні, широко розвівши коліна. Не витримав, подав голос:

– Жінко, не тягни кота за хвоста. З’їж, донечка тебе просить. Можливо, допоможе.

Та тітонька не зводила недовірливого погляду з яблука. Усе ж наважилася. Повільно піднесла плід до рота. Акуратно відкусила шматочок. Старанно його пережувала і проковтнула. Відкусила знову. «Смачне, видимо, яблучко», – встиг подумати Мишко, бо після він уже ні про що не думав. На його очах відбувалося щось неймовірне.

Передусім Неоніла погладшала. Жовта і зморшкувата її шкіра порожевіла. Губи відкопилилися, налилися соком і стали схожі на пелюстки червоної троянди. А довгі пухнасті вії сором’язливо тремтіли. З-під них зирк – розкосі, як у лані, очі. А наостанок – хрусь! Тітонька схопилася за поперек і перегнулася навпіл. Демид підскочив до неї і міцно обхопив за стан – силкувався розігнути. Вона ж відсторонила його. Сама легесенько розігнулася, розправила плечі, випнула груди.