Читать «Царський пояс» онлайн - страница 67

Та гості не чекали, коли Посейдон покрає рибину до хвоста. Вони вихоплювали шматки з-під ножа і жадібно нести до рота. Хто проковтнув хоч манюній кавалок, починав виробляти неймовірні речі: скакати, викидати вверх руки. «Любі друзі» дико вигукували, гавкали, нявкали і ревли, мов звірі.

Маска Чорного принца

Моряна дивилася на тих, що божеволіли, дивилася… І допоки дивилася, то від рибини залишилася бурулька на довгому рилі. Принцеса підчепила на паличку той непривабливий шматочок. Піднесла його до рота… Ні, не проковтнула. Величезні блакитні очі зійшлися на переніссі. З кавалка визирало молодильне яблучко. Русалочка розгублено кліп! кліп! фарбованими віями. Раптом за принцесою мигнула тінь. Блискавкою стрельнула луската рука чи нога. Хап! Яблучка й не стало. Зникло золотеньке. А Моряна все кліп і кліп. Не второпала. Наче було яблучко. Можливо, привиділосяь. Вирішила, небога, що й у неї самої того -дах тихенько сповзає. Адже у залі чинилося таке, таке…

Одначе нащо нам той гвалт. Ми ж із вами – нормальні люди. Переповім про все спокійно.

Пам’ятаєте маску Чорного принца з гострим, як у яструба, зором? Насправді під чорною хламидою ховався Змій Старший. Коли гості та господарі втратили розум, він кружляв навколо столу і за всіма і всім, що відбувалося, пильно стежив. Тільки-но Моряна вибалушила свої блакитні очі на яблучко, Змій миттєво вихопив з її рук золотеньке. Але коли робив другий рух – ховав золотеньке під пахву – яблучко зникло. Змій Старший страшно заревів. Він зірвав із себе маску і шалено розмахував нею. І так розійшовся, що перекинув стіл з усіма наїдками і напоями.

Проте ніхто із гостей на неадекватну поведінку гостя не відреагував. Адже кожен казився по-своєму.

Наша Моряна, молодчина, зорієнтувалася швидко і правильно. Вона засунула в рот два пальці й гучно свиснула. Із-під стелі спустився крилатий кінь, що не переставав махати крильми. Готовий був миттєво злетіти.

Діти-невидимки першими залетіли в карету. Моряна, коли зачиняла дверцята, кинула прощальний погляд на Гефеста. І треба ж було такому статися! П’яненький бог мило спілкувався з Афродітою – богинею кохання. У русалочки від ревнощів блакитні очі позеленіли. Вона стиснула кулачки і пантерою кинулася до нареченого.

З карети Мишко несамовито гукав:

– Принцесо! Ти обіцяла допомогти. Прошу, виручи з біди!

Русалочка зупинилася. Хвильку роздумала. З відстані наказала крилатому коню:

– Но! Вперед!

Крилатий морський кінь зірвався з місця. Він вилетів через дірку в куполі, що автоматично відчинялася і зачинялася і не пропускала ні краплі води у палац.

Карета-човен опинилася у морі. На космічній швидкості вона мчала вгору, до світла.

Глава дев’ята

Повернення до Ольвії. Зустріч Мишка з дворовою нечестю

Піниста хвиля плигнула на берег і відкотилася. Залишила на жовтому піску мерехтливу кулю. Подорожній вітерець підхопив іграшку і погнав поперед себе. Але грався недовго. Над береговим обривом куля, досі невагома, тяжіла й росла. Мить – і на узвишші хлопчик із дівчинкою. Вітерець від здивування стовпом закрутився. Але вмить розкрутився і полетів у відкритий, мов книга, Степ.