Читать «Царський пояс» онлайн - страница 66

– Не облизуйся. Стеж за скіфом.

Діти не спускали очей з гладкого чоловіка. Гидливо кривилися, коли той запихав за щоки все, що згрібав зі скатерки, або дудлив дерев’яними кухлями вино. З відразою спостерігали, коли налиганий хитався і впав під стіл. Проте гучне хропіння п’янички для них музикою звучало. Обоє шугнули під стіл.

Налиганий, звичайно, не розумів, що з нього знімають пояс. Він загадково усміхався у вуса та плямкав. Напевне, вважав, що хтось любенько його обнімає.

Хлопчик міцно обвив навколо стану пояс. Таким він сам собі подобався. Ія гускою на нього шипіла:

– Напусти поверх пояса сорочку.

Радість переповнювала дітей по вінця. Вони взялися за руки і підскакували. Водночас кричали на все горло: «Ура! Царський пояс знайшли!».

Хіба морська пригода не скидалася на казку зі щасливим кінцем? Отож то.

Навіжена трапеза

Веселі та безмежно щасливі діти зависли над столом. Але побачили Моряну й підлетіли до неї. Заспівали принцесі з двох боків у вушка, прикрашені рожевими мушлями:

– Моряночко, ку-ку. Ми біля тебе, поруч.

Моряна скосила очі на Гефеста, який зосереджено жував копченого осетра. Блакитна принцеса прикрила долонею рота і таємниче зашепотіла:

– Невидимки, зрадійте моєму щастю: Гефест зізнався мені у коханні. Уявляєте, я стану дружиною олімпійського бога. Усі русалки, мої подруги, луснуть від заздрощів. Уявляєте?

Прикро, що Морянине щасливе зізнання потонуло у сильних музикальних звуках. Гості зімкнули щелепи, бо очима прикипіли до золотих роботів. А точніше, до срібної таці, яку перли на плечах дванадцять механічних слуг.

Мишко з Ією підлетіли до таці, щоб зблизька бачити харч у первісній його красі.

На таці лежала величезна риба. Її щелепа була неймовірно витягнута. На її кінці стирчало щось схоже на бурульку.

– Риба-молот? Нібито не похожа… – засумнівалася Ія.

– Про рибу-молот Гермес доповідав Громовержцеві, – пригадав Мишко.

Тільки-но таця торкнулася столу, як вистрелило найбільше крісло. Над усіма височів, звісивши ноги, старий у зубчастій короні та в білій до п’ят сорочці.

– Хто він, Моряно? – запитали діти русалочку.

– Ой, як ви мені набридли, – капризувала Моряна. – Самі б здогадалися, що це – бог усіх морів Посейдон.

Діти притихли, вслухалися у слова бога в довгій льолі.

– Любі друзі. Ця прекрасна рибина прибула до мене сама і заговорила людською мовою: «О вельмишановний Посейдоне! У мене ні з того, ні з сього вселилася велика радість. Я регочу і не можу нареготатися. Бажаю своєю радістю поділитися зі своїми друзями та богами. Благаю, принеси мене, найбільший морський боже, у жертву. Кожен, хто шматочок мене, веселої, скуштує, буде радіти і без кінця реготати. Хі-ха-ха, хі-ха-ха. Це так чарівно!».

З чотирьох сторін столу гості скандували здравицю:

– Слава мудрому і щедрому богу всіх морів і океанів Посейдону! Хай множаться його багатства, гладшає його дружина, а діти не хворіють ангіною.

Крісло зірвалося і полетіло донизу. Німфа, дівиця у прозорій блакитній сукенці, вручила Посейдону кривий ніж із красивою білою ручкою. Спершу бог плюнув на долоні й розтер. По тому садонув ніж у рибину.