Читать «Царський пояс» онлайн - страница 42

Болотниця задерла ногу і вискочила з хатинки через вузький отвір у стіні. Мишко кинувся за Болотницею слідом.

Надворі Болотниця зупинилася, озирнулася, нашорошила вуха. А потім, скрадаючись, залізла в зарості осоки. Присіла там, довго нишпорила у баговинні. У руках з’явилася скринька. До Мишка долинуло клацання ключика. Потім щось блиснуло. І так яскраво, що хлопчик прикрив очі. Згодом він зрозумів, що ті блиски йшли від скриньки. Він витяг шию, щоб добре все бачити. Скринька по самісінький верх була наповнена золотими монетами і дорогоцінними прикрасами.

– Тепер усе моє добро буде на одній купці, – шепотіла задоволена Болотниця.

Болотяна істота довго гралася прикрасами, цідити крізь пальці золоту крупку. А монети брала на зуб, кусала їх із заплющеними очима. Намилувавшись досхочу своїм добром, Болотниця старанно замкнула скриньку золотим ключиком. Примостила скриньку чітко у колишнє місце. Насамкінець притрусила її сухим бадиллям.

Ось «поважна пані» зиркнула праворуч, зиркнула ліворуч. (Мишко дихати перестав, щоб вона його не замітила.) Упевнившись у повній безпеці, рушила до хатки. Та по дорозі «поважна пані» перечепилися за корчомаху і пузом ляпнулась у багно. Золотий ключик випав з її кишені.

Болотниця голосно стогнала, коли волокла ноги до «кам’яного терему». Ще голосніше стогнала, коли піднімалася сходами на дах. Мишко чув, як в кам’яній споруді щось бухнуло. Зрозумів, що то «поважна пані» звалилася зі стелі. Ось тоді він вискочив зі схованки. Підняв ключик. Поцілував його, золотенького, і поклав у свою кишеню.

На жаль, із болота вела лише одна стежка. І пролягала вона повз оселю неприязних до нього істот. Зітхнувши, хлопчик човгав прокладеною стежкою.

У «теремі» точилася жвава розмова. Мишка вона зацікавило. Він притулив вухо до віконниці й завмер.

– Як працює, начальнику, ваш підводний завод? – цікавився Болотяник.

– Дякую за інтерес до моєї справи. Працюємо непогано. Одначе робітників-утоплеників не вистачає, а роботи непочатий край. Селяни чомусь бояться, не купаються в Холодному озері. Атож не маю кого топити, – скаржився Водяний.

– Кумонько, я вам підкажу, де узяти робітників, – пропищала Болотниця. – До коваля Вакули приїхали греки. Підковують коней. Поженуть цугом вози, зрозуміло, коротшою дорогою – через міст. Ви їх там і перестріньте. А мені за пораду віддячте, будьте ласкаві, даруночком. Тільки ж не забудьте. Хоча я вам сама про це нагадаю, взавтра.

– О, як ви мене виручили! Повернуся додому і накажу хлопцям підпиляти стояки мосту. Признаюся: надзвичайно приємна для моїх вух новина.

Почулося: гуп, гуп. Мишко здогадався, що то Водяний від радості лупив хвостом корчомаху.

– А ми для вас теж приготували даруночок – хлопця для роботи, – підхопився з очеретяного крісла Болотяник, бо воно заскрипіло. – На жаль, він досі не втоплений. Але це не складно – голову в твань, і живий дух випустить. Ей, малий, вилазь зі схованки. Ти мене чуєш? Чого мовчиш?