Читать «Царський пояс» онлайн - страница 24

– Гей, хлопці, зловіть сірого! Прошу, зловіть!

Хлопчики з гиком і свистом кинулися навперейми тварині. Розпатлана бестія не всиділа – зірвалася з місця і разом з усіма ловила зайця.

Зчинився такий гармидер і галас, аж гай гудів.

Розпатлана з розгону впало на зайця. Усі, голосно сапаючи, обступили її. Розпатлана поволеньки підвелася. Вона міцно тримала сірого за вуха. Скривила рожевого ротика і зневажливо мовило:

– Телепні! Не вмієте ні красти з воза товар, ні зайців ловити. Гей, шмаркатий, забирай свого куцохвостого.

Вона презирливо сплюнула через плече. Мишко ображено відкопилив губи. Та тільки він торкнувся зайця, як той плиг! і щез у колючих кущах.

Мишко верескнув. Усі реготали й показували на нього пальцями. При цьому примовляли:

– Телепень, телепень. Не вмієш ні красти, ні зайця втримати.

Розпатлана підскочила, наче її ужалила в п’яту оса. Сердито махала на ряджених брудними руками.

– Чого, дурні, регочете? На себе подивіться! Заялозили пики, що страх бере. Ідіть до річки, умийтеся, бо матуся не впізнає і не дасть кулешику своїм маненьким. Е-е-е-е, – пропищала противним дитячим голосом. А під кінець показала язика.

Хлопчики кліпали очима. Вони збиралися її провчити. Але дівчисько знову пошило їх у дурні.

– Мишо! Мишо! – не вгавала Марія.

– До тебе гукають? – спитала дівчинка Мишка.

– Еге, його кличуть. Він грається з нами, бо не вміє на коневі триматися, – пропищало Лисеня і недобре хихикнуло.

Усі голосно сміялися. Михайлик увібрав голову в плечі – йому зробилося соромно.

– Біжімо до твоєї матусі, – тріпнула бестія кучерявим волоссям.

Знайомство Мишка з Ією

Хлопчик із дівчинкою чимчикували в ногу, тримаючи полотняний вузлик за вушка.

– Чого причепилася до мене? – незадоволено сопів Мишко.

Він сердився на дівчинку за те, що назвала його при всіх шмаркатим.

– Щоб допомогти тобі татусеві водичку донести, – єхидно відповіла вона.

– Сам донесу, без твоєї допомоги.

– Мишо, не ображайся на мене. Знаєш, якби не твій навіжений заєць, то я сиділа б зараз на вершечку акації.

– А це чому?

– Ви ж мене збиралися лупцювати. Чи не так?

– Твоя правда, збиралися, – погодився Мишко.

– От я про те й кажу: мене врятував твій ненормальний заєць.

– Сама ти ненормальна. Він хворий – лисиця покалічила йому лапку.

– Хворі зайці так не гасають. Не сумуй за ним. Без тебе він не пропаде. Кругом повно трави. Мене звати Ія. А тебе?

– Михайлом.

– Хіба ти дорослий, що носиш людське ім’я? Скіфи дітей не називають людськими іменами.

– Еге ж, – погодився Мишко.

Він не хотів розказувати причепі, що насправді він не зі Скіфії, а з двадцять першого століття. Вона все одно йому не повірить. Тому тицьнув пальцем перед собою і похвалився:

– Мій татко там будує стартовий майданчик. Шаман уночі з нього вирушить у далеку дорогу. Полетить на зірку Сидень.

– Тебе візьмуть батьки із собою, щоб шаманові вслід ручкою махнув? – в’їдливо спитала Ія.

– Я в батьків і братиму дозволу. Сам прийду. А захочу, то з шаманом полечу на зірку, – хвалився малий.

– І що на зірці робитимете?