Читать «Царський пояс» онлайн - страница 19

Мишкові подобалася його нова подоба. Та чи сподобається вона матусі?

– Що ви зробили з моїм одягом? Мама лаятиме мене, – схвильовано вигукнув.

– Не подобається? – спитала тітонька грубезним голосом і відступила назад. – Бачили примхливого?. А я так старалася, щоб був схожий на мишу, свою покровительку. Яка дитина невдячна.

– О! – раділи інші жінки. – Тепер Мишу ніякий злий дух не зіпсує і зле око не зурочить. Миша, родителька роду, пильно охоронятиме його від них, відганятиме хвостом, вушками й вусами. Мишина мама дякуватиме нам.

Мишко не переставав дивуватися:

– Чому ви мене розмалювали? Це така у Скіфії мода?

Тітонька, найповніша з усіх, гладила його по голівці, як маленького і нерозумного малюка. Нахилилася і проникливим голосом повчала:

– Мода тут ні до чого, дурнику. Наше кочовище складається з багатьох родів. Кожен скіфський рід охороняє від злих духів і лихого ока чотиринога тварина.

– Чому чотиринога?

– Бо на чотирьох ногах надійніше, ніж на двох.

– Наприклад, ведмеді, собаки, коти, зайці, лиси, – доповнив розповідь Мишко.

– О, Миша не дурник, він розумак, – голосно завважила найповніша. – Діти повинні бути схожими на своїх охоронців. Твій рід охороняє миша. Тому твій вигляд повинен бути, як у миші. І звешся ти Миша, як твоя покровителька.

– Я Михайлик, – поправив хлопчик.

Тоном виховательки дитячого садка тітонька продовжувала повчати:

– Скажу, поспішили з ім’ям твої батьки. У сколотів дитина, коли підросте, сама собі вибирає ім’я. А до того її кличуть як тваринку-охоронницю. (Вона докірливо похитала головою.) Це прийшло від еллінів, не інакше, – називати дитину по-людськи. Ох-хо-хо.

Тітоньки разом осудливо заохкали:

– Ото ж бо, від греків всі погані звички. І вино привозять із Греції. Наші чоловіки вина раніше не вживали, – підсумувала повна вихователька.

Мишко її заспокоїв:

– Я ходитиму в костюмі миші. Миша мене оберігатиме. Бо я не хочу хворіти.

– От і добре, – хором раділи добрі тітоньки. – Ходи, Мишо, здоровий.

А тітонька, в якої був грубезний голос, гуділа:

– Щоб твоя, синку, покровителька раділа, ти іноді попискуй. Так, як оце роблять миші: «Пі, пі, пі».

Мишко підстрибував і по-мишачому пищав. Нові друзі стрибали разом із ним. Але кожна дитина вигукувала своє. «У-у-у-у», – ревів Вовк. «Мав, мав, мав» – попискував Кіт.

Марійка не впізнала свого сина

Першого дня Мишко прибився до свого, жовтого намету, надвечір.

Марія дивилася на сина довго-довго. Мишко вже хотів сказати мамі, що це він, її син. Але мама його випередила – таки впізнала. Сплеснула руками і заголосила на увесь табір:

– На кого ти схожий? Боже, а з волоссям, із волоссям, що сталося? Чого воно синє і стирчить догори? А хвіст, хвіст звідки взявся? Бр-р-р, ще й лускатий. Точно коростявий. Біжи до озера – змий фарбу. Хутко!