Читать «Царський пояс» онлайн - страница 17

– Нумо до гурту, бо лишимося голодними.

Царський пояс

Трапеза у білому наметі сягнула апогею: голосно плямкали, сьорбали, прицмокували. Усе зі столу брали руками, що надзвичайно подобалося Мишкові. Він лизав солодкі кружальця ананасів, ласував схожими на велетенські стручки жовтої квасолі бананами. Екзотичні харчі він вживав уперше. Дійшла черга і до зморщених медових фініків. О, Мишко уплітав їх за обидві щоки!

Марійка дзьобала всього потроху, як пташка. А от Остап (у Скіфії він Євстахій) налягав на запечену верплятину. М’ясо він здобрював червоним вином і кобилячим молоком. Останнє скіфи кумисом називали. Мишко теж сьорбнув кумису. Але закашлявся. Скіфи з нього сміялися. Йому чомусь зробилося соромно. Проте нікому не признався, що напій йому не сподобався, бо кислий. А ще хлопчик прислухався до розмови дорослих.

– Здогадуємося, Євстахію, чому трисвітлий владика тебе прислав до нас, – говорив жилавий вояка, віддираючи зубами від кістки запечене м’ясо. – Тільки вчора у кривавих завершилося змагання за царський пояс.

– Царський пояс? – перепитав Мишко. – Який він?

Жилавий ураз насупився. Уп’явся зубами в м’ясо і з силою відірвав шматок. Діди хитали білими бородами. Вояки кидали на Мишка недоброзичливі позирки.

Скіл веселим голосом розказував:

– Мій дядько Іосаф був мудрим правителем, хай йому легенько ікнеться в кращому світі. Але він не мав синів. За нашим законом вождем племені може стати родич небіжчика, але такий, що переможе всіх родичів у чесному поєдинку. Після змагання шаман передав переможцю царський пояс. Тепер пояс на мені.

Сказав і випнув живота. Ще й обома руками ніжно провів по стану. Мишко витягнув шию, щоб краще розглянути царський пояс. Той сяяв, відбиваючи зблиски вогню, і через це його деталі були малопомітні. Усе ж Мишко звернув увагу на вишиті золотими нитками красиві квіти, також на птахів, увінчаних коронами. Ті й ті прикрашали пояс і робили його не буденним.

Діди всі разом заговорили, емоційно розмахували руками. Вони описували сцени змагань:

– Скіл найспритніший, він ловкий, витривалий, – схвально вигукували. – Він удень і вночі змагався. На коневі і пішки. Скіл вправно орудує камінням, ножем, мечем, списом. Випущені Скілом стріли безпомильно влучають у ціль. Слава Скілу! Скіл чесний, розумний, достойний бути вождем племені кривавих.

Мишко свій серед скіфських дітей

Відтепер члени родини Євстахія розкошували. Вождь кривавих велів, щоб їх поселили у жовтому просторому наметі. А ще їм надали в користування повозку із закритим верхом.

Мишко обстежив, облазив середину візка, аж упрів. Хатка на колесах йому дуже сподобалася. Щоправда, вона без вікон. Зате спекотного дня у ній прохолодно, а взимку тепло, бо всередині обтягнута товстою повстю. Хлопчик зібрався скочити з воза, та почув дзвінкі дитячі голоси. Відхилив запону – і тут же відпустив. Сидів за нею тихо-тихо. Проте ряджені від повозки не відходили. Це вони шпурляли у нього грудками глини.

– Но, но, но, – долинув застережний голос шамана. – Миша приїхав здалеку. Він із роду царських вельмож. Треба чемно його просити. Ну, починайте!