Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 164

Прагнучи бачити в театрі здебільшого простолюдина, за основу своїх п’єс Котляревський бере живу дійсність і тогочасне народне життя. Таким чином, саме на полтавській сцені з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Також стараннями І. Котляревського було випущено з кріпацтва актора М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя.

Григорій Квітка-Основ’яненко

Сватання на Гончарівці

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843) — перший видатний прозаїк нової української літератури, відомий громадсько-культурний діяч. Вважаючи за головний принцип «писання з натури», орієнтувався на живу довколишню дійсність, пропагуючи народні теми в літературі. Як фундатор української прози, Г. Квітка-Основ’яненко був письменником дуже широкого культурного діапазону. У його спадщині поєдналися різні мистецькі тенденції — барокові, бурлескні, сентименталістські. Спираючись на досвід І. Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., Г. Квітка-Основ’яненко створює соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці» (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Так, уперше в українській літературі через порушення кріпацького питання драматург намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани — добрі люди. Також в образі головного героя Олексія виведено перший в українській літературі образ кріпака-робітника, а не звичного селянина.

Досвід Г. Квітки-Основ’яненка, його кращі традиції виявилися гідними для наступних українських прозаїків — Марка Вовчка, Юрія Федьковича, Панаса Мирного.

Тарас Шевченко

Назар Стодоля

Тарас Шевченко (1814–1861) — український поет, письменник, художник, громадський діяч. Захоплюючись театром, він у 1841 р. пробує свої сили в драматургії, створюючи історичну трагедію «Микита Гайдай» (1841), а також драму «Назар Cтодоля», написану в 1843–1844 рр. російською мовою, але згодом перекладену (частково — самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Після смерті автора український текст п’єси був опублікований в журналі «Основа» (№ 9, 1862).

Час написання «Назара Стодолі» припав на ті роки, коли в усьому слов’янському світі зріс інтерес до народної поезії, тож не дивно, що драма сповнена фольклорними мотивами. Зокрема, народна фольклорна традиція життя молоді упродовж календарного року, а саме колядування та розгорнутий опис різдвяних вечорниць, відтворені у творі Шевченка з правдивою красою.

Цікаво, що роль Назара Стодолі виконував І. Карпенко-Карий в однойменній драмі Т. Шевченка, виступаючи в трупі М. Садовського, а також у новій трупі, яку І. Карпенко-Карий очолив разом з П. Саксаганським. Також варто зазначити, що в першому шлюбі з Надією Тарковською у письменника було четверо дітей — Галя, Назар, Юрій та Ірина, двох старших з яких батьки назвали на честь головних героїв драми Т. Шевченка «Назар Стодоля».