Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 165

Михайло Старицький

За двома зайцями

Михайло Старицький (1840–1904) — український письменник, поет, драматург, театральний і культурний діяч. У 1841 р. разом із Миколою Лисенком організував Товариство українських сценічних авторів. У 1883 р. став керівником і режисером першої об’єднаної української професійної трупи. Завдяки подвижницькій діяльності М. Старицького та його однодумців український театр, розвиваючи кращі традиції вітчизняного театру, досягає небачених вершин. М. Старицький — один із організаторів і активних членів Всеросійського театрального товариства, на І з’їзді якого у 1897 р. виголосив доповідь про потреби й стан українського театру.

Попри те що урядові й цензурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Старицькому український театр зумів вирватись із «шароварно-горілчаної» театральщини, розширюючи коло тем, а також використовуючи переробки інших популярних авторів. Зокрема у випадку із М. Старицьким його блискуча переробка «За двома зайцями» І. Нечуя-Левицького (1883) стала відомішою за оригінал. Перероблення творів здійснювалися за згодою авторів, на театральних афішах вказувалося, що текст нових п’єс належить двом авторам, але проведені вченими пізніші текстологічні дослідження засвідчили значний внесок М. Старицького в здійснені ним інсценізації, що навіть дало підстави включати їх у видання спадщини драматурга.

Іван Карпенко-Карий

Сто тисяч

Іван Карпенко-Карий (1845–1907) — видатний український письменник, драматург і актор, якого І. Франко назвав «одним із батьків новочасного українського театру». Брат видатних театральних діячів М. Садовського, П. Саксаганського і М. Садовської-Барілотті. Справжнє прізвище Івана Карпенко-Карого — Тобілевич, а псевдонім склався з імені його батька, Карпа, та прізвища улюбленого героя Гната Карого з драми Т. Шевченка «Назар Стодоля». Замолоду брав участь в аматорських виставах, а згодом грав у трупах М. Старицького, М. Кропивницького, М. Садовського, знаходячись під наглядом поліції за участь у нелегальних гуртках, зокрема у гуртку П. Михалевича й М. Федоровського. Також від 1889 р. майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних керівників, режисером і актором у трупі свого брата П. Саксаганського, об’їздив з нею десятки великих і малих міст Російської імперії.

Драматична майстерність Карпенка-Карого дозволяла йому з великим успіхом виступати в усіх класичних жанрах, але найвищого рівня він досяг у комедії, що була справжньою творчою стихією митця. «Сто тисяч» (перша назва — «Гроші», 1888 р.) — одна з найкращих п’єс Карпенка-Карого, яка не втратила своєї актуальності й сьогодні, залишаючись гордістю національної театральної культури. Спрямувавши твір проти заможних хазяїв, сповнених ненаситною жадобою до збагачення, автор розповів зокрема й про те, як розділилося селянство після скасування кріпосного права («земельні» та «безземельні»), а також показав, як саме тривав цей процес.