Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 156

«Как три года мы служили, Ни о чем мы не тужили… Гей-гей, ой-да люли Ни о чем мы не тужили»…

Спиняється, сам собі подає команду: «Крру-гом!..» Вірно по військовому робить зворот: «Шагом-арш!..» Марширує: «Ать-два!.. ать-два!.. Стой!». Спиняється. Подає команду: «Шаг вперед… Кали… Назад прикладом… бей!!» Виробляє фехтувальні вправи, далі підбігає до дверей, прислухається. Закусив губу, зігнувся, легенькими стрибками добіг до ліжка, з розгону перекрутився на йому і затих, знову прибравши хворий вигляд. Кашляє старечим, хворим голосом: кахи-кахи-кахи…

Двері з тріском одчиняються і в кімнату влітає, як вітер, а, гнівна, червона — очима кидає блискавки.

(). Нахал! Нєвєжа! Как он смел! Как он осмєлілся!.. Думает — що полковник, то йому всьо можна! Плювать я хотіла на нього!

( -). Що сталося, Катю?

(). Та як же? Я дама, я інтелігентная женщина, а він… ( ) Тьфу, яка гидка пика! Хоч би вмився, або що… (.)

(). Чого ж ти плюєшся, дурепа? Я тебе питаю, як добру.

(). Поначіплював орденів — подумаєш, який герой! З панночками всі ви герої, а на позицію вас і чорт не випре… Герої… А ще й собі: Петлюра такий, Петлюра сякий! — Ось заждіть — він вам покаже, який він.

(). Еге-ге! Бачу — вітер вже повіяв із другого боку! — Це щось має значити! (.)

а. Заждіть, заждіть — будете тікати, аж галіфе буде труситися. Вони вам покажуть!.. ( .)

(). Чого це ти до їх така стала немилостива? — Адже вони люди благородні, образовані… ручки цілують…

( ). Не гарикай, чорт! — Робить не робиш, тільки лежиш. Стій, ось прийде, то він тебе швидко підійме. Сама піду та буду прохати.

(). Куди ти підеш? Куди ти підеш?

а. А що ж мені зробиться: піду до нього і скажу: «господін Петлюра»…

(). «Господін Петлюра»… Та ти говорити научися спершу по українському!

а. Немає мені чого вчитися — я й так добре вмію. От тоді як усипле тобі своєю рукою двадцять п’ять гарячих, отоді будеш знати! (.)

(). За што? за што?

а. Щоб ішов служити, а не викачувався на подушках — за те! Що ж ти собі думаєш — і тоді будеш отак лежати, як тепер? — Ні-ні… минеться, аж зашумиш у військо!

(). Тоді, як рак свисне!

(). Пришле отих-о-о, що шапки з отакими-о верхами… бачив? — Такими червоними, що аж горять, то вони тебе попросять! Вони вміють прохати!..