Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 155

( ). Ото толк… ото толк.

а. А чого ж, справді, ви отираєте тут кутки? — тепер мужчини не повинні сидіти вдома! ( .) Читала, Лізо, що пишуть у відозвах: «Женщины гоните из дому всех мужчин. Неужели вы будете ласкать трусов и дезертиров». ( )

(). А яй-яй… до чого розпустилися! до чого розляпалися.

(). Ну, ходім швидче — що тут із ними говорити. ( .) Досвіданія, пани добродії. (.)

( ). Та дивіться: як вернемося, то щоб було мені тут чисто, поприбрано, попідмітано. Посуда перемита, самовар готовий стояв на столі, вичищений, як огонь! (.) Годі нас підганяти — тепер і ми вас запряжемо.

й. А, лишенько, — показилися, зовсім почамріли!

(). Добре, добре. Буде колись свято і на нашій вулиці.

Пані Корецька і Ліза зникають за дверима з піснею: «Дружно, ребята, в поход собирайся».

й. Ні, видно, тепер їх і на мотузі не вдержиш. Почули, як брязнули шпори, — зразу як дроку наїлись! (.) Що ж, закуримо, Миколо Федоровичу?

(). Закуримо, Антоне Аркадієвичу. (.)

(). Поганенькі наші справи.

й. Та ви не бійтеся — то вони тільки жирують, а виказать справді не викажуть, — побояться.

(). Зумисне може і не викажуть, — я боюсь — на мові можуть упійматися.

й. Хіба ото тільки… (є.) Знаєте що? А чи не піти б вам зараз заявитися до коменданта, чи куди там… Походили б там день, два десь на варті з рушницею — все одно з цієї мобілізації толку не буде.

ь. Я вже й сам думав… тільки ж… подумаєш і так… і так подумаєш… (.) Ні, я таки підожду ще! () Треба ось піти на розвідочку, тут у мене один план складається.

(). Ну, підіть, підіть, — та й мені розкажете, що там діється на світі. (.) Тільки ви там того… обережненько: мало не коло кожного двору стоять патрулі. На розі Пушкинської учора, кажуть, двох розстріляли — одного учителя якогось, другого — студента-єврейчика. Дивіться, щоб не нарвалися.

(). А це нащо? ( .) Нащо ж тоді господом Богом і голова та ноги дається людині? (.)

(). Так викрутимось?

(). До цього часу крутився якось. (.)

(- . ... . .)