Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 151

(). Та куди це ви збираєтеся, куди?

а. А правда, що він — князь?

(, ). Князь… як же? — самий настоящий князь…

(). До кого я говорю? — до вас, чи до стіни?

(). Чого ти кричиш?

й. Я питаю: куди ви оце прибіраєтеся?

а. Ну, а тобі що до того? — лежи собі, коли лежиш. (.) Підемо, будемо помагати перев’язувати ранених.

й. Куди?

а. До штабу — куди! Кажуть сьогодні може бій буде лютий.

(). Ну, а вам що до того?

(). Ха-ха-ха. ( .) Ну, не будемо гаятися — давай одягатись! ( . ..)

а. По улицях скрізь, скрізь розліплені «возванія». Тисячі, мілліони возваній… На стовпах, на вікнах, по стінах… «К оружію! к оружію!.. Спасайте родину!»

(). Так що це вже, панно Лізо? — «Долой украинцев и да здравствуют добровольцы?»…

( ). І то люди, і то люди — помагати треба усім страждущим.

ь. Звичайно: чи буде він українець, чи доброволець — те ваги не має, — аби був офіцер.

а. Я ніколи не взивала себе щирою українкою.

ь. Справедливо. Що ви говорите по-українськи, це ще нічого не каже. Коли буде треба, можна зразу перемінить мову, але, бачте, мені чогось здавалось, ніби колись ви подавали прохання, щоб вас прийняли на службу в одну українську інституцію. Більше того: мені так трохи пригадується, ніби колись ви ходили за синьо-жовтими прапорами, кричали «слава» і співали «Ще не вмерла Україна». Було це коли-небудь, панно Лізо, чи це мені тільки снилося так?

(). Катя, я думаю снять со стєни портрет етого Шевченка.

(). А що він тобі шкодить?

ь. Від нього дьогтем смердить…

а. Він псує фон усієї кімнати.

(). Ні, ні — не треба. Не здіймай. А то часом вернуться українці, то щоб не списали нам () наш фон нагаями.

ь. А панні Лізі чого боятися? Панна Ліза тоді певне полине разом з гетьманськими орлами.

( ). Я с вамі не разговаріваю…

Павза. Панна Ліза заплітає перед зеркалом косу. Коломієць сідає на канапу, переглядає альбом, осміхається, щось собі міркуючи. Корецький починає кашляти і стогнати, очевидно бажаючи звернуть на себе увагу.

(). Знаєте, панно Лізо, власне кажучи, за що ми з вами маємо сваритись?.. Скільки я живу у вас, ми тільки те й робимо з вами, що сваримось.

(). А хто ж цьому винен? хто? Од вас же ніколи, доброго слова не почуєш! — все тільки шпилечки та насмішечки…

ь. Е, що там давнє згадувати — що було — минуло. Коли б оце ви сиділи дома, ми і тут не скучали. Увечері ми пішли б погуляти до трамвая, на лід пішли б поковзатись.