Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 149

()А тепер най жиє, шумить, красуєся і ликує новий, двадцятий вік і нехай принесе сповнення всіх чесних, чоловіколюбних змагань! Vivat, crescat, floreat!н. Vivat, crescat, floreat!(.)

н. А ти, сестричко?

а. Ся чарка не для мене. Новий вік не дасть мені того, чого не дав минулий. ( .)

Степан Васильченко

Куди вітер віє

Малюнок на одну дію

Дієві особи:

— людина років 30–35.

— його жінка.

— сестра Корецького.

— студент-українець, квартирант Корецьких.

- — офіцер-доброволець.

.

Діється на київських дачах в часи облоги Київа республіканським українським військом у грудні місяці 1918 р.

Середина кімнати. Прямо, праворуч і ліворуч — двері. Стіни густо увішані фотографіями, листівками, картинами — додатками до ілюстрованих журналів, між ними — великий портрет поета Шевченка в шапці. В одно із вікон зазирає в кімнату инеєм уквітчата сосна. На ліжку, з гримасою хворого, лежитьй. в задумі ходить по кімнаті нероздягнений, примарнілий.

(). Ви не чули — газети не вийшли й сьогодня? ( є.) Так ніби я носом чую, що сьогодня буде щось. Чи не увійдуть таки в город сьогодня українці. (. .) Миколо Федоровичу! Про що це ви так загадались?

( ). Що?

й. Питаю, газети й сьогодня не вийшли?

ь. Газети?..(.) Ні, не вийшли.

(). Що це ви, носитеся з зубами?

(). Знаєте, з того часу, як у нас унизу розташувався добровольчеський штаб, я ні на одну мить не маю супокою. Аки на голках, або на гарячому угіллю сижу.

й. Та плюньте ви на це.

(). Кожну хвилину, кожну мить чекаєш: ось в кімнату вскочить якийсь Роланд-зброєноситель: ви хто такий? ваше посвідчення? ваше відношення до мобілізації? — сюди-туди, ага! українець! і цап голубчика. А з українцями у їх розмова коротка…

й. Та ви не турбуйтеся — поменше ходіть по вулицях, а сюди вони не зайдуть.

(). Зайдуть.

й. Тут їм діла немає ніякого.

ь. Так то здається, але ви трохи так покрутіть мозком, то й побачите, що й діло знайдеться. ( .) Як ви гадаєте, можна не помітить чудовий профіль нашої панни Лізи, живучи в одному дворі? Або хоч і ставну постать самої Катерини Дем’яновни?

(). Он куди загнув! Чи помітять, чи ні, а ви вже турбуєтеся! Ну, неймовірна ж ви людина!

(). Ні, ні! ви не дивіться на це так поверхово! — Іще вас запитаю, як ви думаєте: для наших із вами карих очей наші дами так екстренно ще з вечора вхопились мить і гладить?

(). Ну?

ь. Ну, от я вам і кажу: не зайде ще сонце, як тут буде їх повнісінько в кімнаті і по справам і без справ.

(). Це, скажемо, так: офіцерня до жінок народ спритний, — зразу рознюхають, де є яка панна чи жінка. (.) Як це ви зразу все це заздалегідь зміркуєте?