Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 87

Після 1300 року західне Порубіжжя Золотої Орди на довгі роки обезлюдніло, спустошилось. Залишилися переважно порубіжна варта та митниці. І цьому є надзвичайно цікаві свідчення.

Послухаємо свідчення Абуабдаллаха Мухаммеда Ібнбатути, який живу 1304–1377 роках та особисто відвідав Золоту Орду в часи хана Узбека.

«Когда мы прибыли в город Хаджитархан (сучасна Астрахань. — В. Б.), то хатунь Баялунь, дочь царя Византийского (одночасно третя дружина хана Узбека. — В. Б.) просила султана позволить ей посетить отца своего,чтобы у него разрешиться от бремени (народити дитину.— В. Б.), а (потом) возвратиться к нему.. Он дал ей позволение. Затем она попросила его позволить мне (тобто Ібнбатуті. — В. Б.) отправиться в сообществе ея для осмотра Константинополя Великого… Он дал мне позволение… 1500 динаров, халат и множество лошадей… Мы отправились 10–го шевваля (=14 июня 1334 г.)… Поехал с нею (дальше) эмир Байдар с 5000 своего войска. Отряд хатуни (составлял) около 500 всадников, в том числе до 200 слуг из невольников и византийцев; остальные из тюрков. Было при ней (также) до 200 девушек, по большей части византийских. Арб было у нея до 400, около 1000 лошадей, для возки их и для верховой езды, до 300 волов и 200 верблюдов для возки их (арб)» [3, с. 301–302].

Автор перепрошує читачів за довгі російські цитати. Але оскільки вони є беззаперечними доказами стану тодішніх південно–українських земель, автор змушений їх наводити, щоби переконатися, що відселення людей із західних земель Улусу Ногая таки відбулося. Наводитимемо опис подорожі каравану цариці Баялунь тільки територією сучасної України від зупинки на річці Дон.

Першим великим містом, у якому зупинялася цариця Баялунь зі своїм супроводом, було місто Укаку. Скоріше за все, місто Укаку стояло на річці Дон, на думку автора, в районі сучасного міста Семикаракорськ Ростовської області. Послухаємо Ібнбатуту:

«Укаку.. — город средней величины… На один день пути от этого города (находятся) горы Русских (Русичів. — В. Б.). Последние — христиане… У них серебряные рудники и из страны их привозятся саумы, т. е. серебряные слитки, на которые продается и покупается (товар) в этом крае. Вес такой саумы пять унций» [3, с. 302–303].

Як бачимо, усе свідчить, що стародавне місто Укаку пов’язане із сучасним Семикаракорськом: одна доба руху до Донецьких копалень, давня семикаракорська пристань, де, за Вільгельмом де Рубруком, були поселення русичів (українців), які, за дорученням хана Батия виконували перевіз через річку,та наявність самих русичів.

Не цитуватимемо Велику Радянську Енциклопедію (третє видання) том 23 щодо Семикаракорська та працю Вільгельма де Рубрука щодо русичів–перевізників.

Слухаємо далі свідчення Ібнбатути:

«Через десять дней мы из этого города прибыли в город Сурдак (Судак, Сурож)… Это один из городов Кипчацкой степи, на берегу моря. Гавань его одна из самых больших и самых лучших гаваней. Вокруг него сады и воды… Большая часть домов его деревянные. Город этот (прежде) был велик, но большая часть его была разрушена по причине раздора, который произошел между Византийцами и"Порками и в котором победа осталась за Византийцами…» [3, с. 303].