Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 85

Володимир Б. Білінський

Звичайно, стрімке зростання могутності володаря улусу Ногая ставило під велику загрозу як саме Галицько–Волинське князівство, так і його землі, особливо — східного регіону, такі, як: Київська, Чернігівська, Путивльська, Сіверська, Овруцька, де на ті часи, як ми побачимо далі, рід князя Данила Галицького починав відроджувати свої уділи.

Певно, пильне Боже око та його Провидіння ніколи не покидає українську землю — рятує український багатостраждальний народ. Так трапилося і того разу.

За Літописом Руським, на землі від «Ляхів до Татар… був гнів Божий — мор…». Послухаємо Літопис:

«У рік 6792 (1284)… Тої ж зими не тільки в одній Русі був гнів Божий — мор, але і в Ляхах. Тої ж зими і в Татарах вимерло все — і коні, і скот, і вівці. Все вимерло, не зосталося нічого» [18, с. 436].

Важко сьогодні дізнатися, що відбувалося з татарами на порубіжних українських землях від Сейму до Азовського моря та від Гнилого Тікича до Чорного моря. Автор думає, що коли Літопис Руський писав «не зосталося нічого», то він в першу чергу мав на увазі ті порубіжні українські землі.

А далі, за тим же Літописом Руським, відбувся знаменитий грабіжницький похід Золотої Орди на Польщу та Угорщину 1286–1287 років, коли золотоординське військо очолював особисто хан Талабуга зі своїми першими помічниками–Чингісидами Алгуєм та Ногаєм.

Очевидно, той похід був викликаний страшним мором 1284 року, коли Золота Орда втратила більшу частину людей та переважну більшість своїх отар і табунів.

Але, за свідченнями перських та арабських істориків і Літопису Руського, той похід для Золотої Орди закінчився цілковитим крахом: загинуло більше 25 царевичів–Чингісидів та більше 150 тисяч воїнів. А якщо згадати, що у воєнному поході кожен воїн мав трьох коней, то Золота Орда в цьому воєнному поході втратила ще й більше 500 тисяч коней.

Це був найтяжчий удар по Золотій Орді за часів її існування. Саме наслідком цього походу стало відсторонення від влади та страта хана Талабуги і прихід до влади нового хана Тохти. У Золотій Орді були настільки напружені стосунки, що в перші роки свого царювання хан Тохта тримав свою столицю в місті Мохші (Наровчаті) — в центрі так званої «исконно русской земли», де одночасно ще й зберігав скарбницю і карбував монети. Онук хана Беркечара — першого володаря улусу, відомого раніше як Рязанське (Тмутараканське) князівство, — хан Біликчі повністю підтримував Тохту, в той час коли хан Ногай постійно плів інтриги щодо великих ханів Золотої Орди.

І хоча хан Ногай вивів свою улусну частину війська після невдалого походу неушкодженою, всі Чингісиди почали поступово залишати старійшину–інтригана і переходити на бік Тохти.

Навіщо автор переповідає частину історії Золотої Орди саме в цьому розділі?

Справа в тому, що слід пам’ятати про входження Подільської землі до складу Улусу Ногая, а відтак до Золотої Орди. І все, що стосується тогочасного Улусу Ногая (1288–1300 років), якимось чином торкалося Подільської землі.