Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 86
Володимир Б. Білінський
Відкрита ворожнеча між ханом Золотої Орди Тохтою і улусним володарем ханом Ногаєм розпочалася із 1297 року. Ось як про те повідомив арабський історик Рукнеддін Бейбарс:
«В 697 году (=19 окт. 1297 — 8 окт. 1298) началась вражда между Токтой, сыном Менгутемира, царем из дома Берке, и между Ногаем…» [3, с. 109].
Скоро та ворожнеча перейшла у відкрите воєнне протистояння. І тут ми знову згадаємо про Подільську землю. На вершині тиску на Русь та Подільську землю хана Ногая, коли Орда Ногая на Лівобережжі дійшла до річки Сейму, а Ногай перейшов річки Дніпро, Південний Буг і Дністер та переніс столицю улусу до міста Ісакчі на Дунаю, стався надзвичайно сильний мор, коли улус Ногая втратив половину людей і майже всі свої табуни та отари.
Після такого мору поширювати владу свого улусу на північні землі Русі (України) у Ногая не було ні можливості, ні потреби.
А далі відбувся невдалий похід на Польшу та Угорщину. І хоча Улус Ногая у тому поході зазнав найменших втрат завдяки хитрості Ногая, але почалася його ворожнеча з великими ханами, спочатку з Талабугою, а по якомусь часі — з Тохтою.
Слід думати, що подільські отамани у війні Тохти з Ногаєм виступали на боці великого хана, бо в арабських істориків тих часів немає жодної згадки про присутність руських (українських) воїнів у війську Ногая, тоді як у війську хана Тохти вони присутні.
«В этом году (= 28 сент. 1299 — 15 сен. 1300) царь Токта, сын Менгутемира, решился пойти войною на Ногая,чтобы отомстить ему и затушить огонь гнева своего. Случилось так, что несколько эмиров Ногаевых, на которых он вполне полагался… покинули его и ушли к Токте… Оба войска сошлись в местности называемой Кукан лык, и сразились. Поражение постигло Ногая во время заката солнца. Сыновья и войска его обратились в бегство и разбрелись в разные стороны…Настиг его Русский (треба розуміти: русич–українець. —
У Ногая було три сини, які загинули у боротьбі за батьків спадок. Останнім загинув молодший син хана Турай. Послухаємо професора М. Г. Сафаргалієва:
«Младший сын Ногая, Турай, пытался, было, вернуть улус своего отца, двинулся в поход, чтобы потребовать от Токтая “возмездия за (убийство) отца и брата своего”, но войсками Токтая был разбит. Внук Ногая с тремя тысячами всадников удалился из пределов Дешт–и–Кипчака. Улусные люди Ногая признали над собой власть хана Токтая, и бывшие владения потомков Мувала слились с владениями потомков Батыя» [30, с. 61].
Так перестав існувати Улус Бувала (Мовала) — порубіжний улус Золотої Орди. Із 1300 року земля і роди (ілі) улусу були приєднані до Улусу Батия. Та головне в іншому: майже всі татарські (тюркські) роди хана Бувала (Мовала), як пізніше говорив знаменитий Едігей, «були розвіяні по світу». Майже всі люди ілів Бувала впродовж дуже короткого часу (два–три роки) були переселені до Улусу хана Тохти для посилення улусу Великого хана.
