Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 89

Оскільки фортеця візантійців могла бути розташована тільки на території Візантії, а її землі лежали за Дунаєм, то, зрозуміло, що й фортеця Махтулі була на правому бере зі Дунаю. Скоріше за все, на місці сучасного румунського міста Ісакчі.

Отже, арабський мандрівник Ібнбатута у 1334 році особисто засвідчив, що землі Золотої Орди на півдні сучасної України не сягали далі Дніпра. З чого можна зробити висновок, що за часів хана Ногая, а то роки 1270–1300, Південно–Західний улус Золотої Орди чинив найбільший тиск на український народ та його землі.

Після розгрому в 1300 році улусу Ногая ханом Тохтою, в якому брали участь українські (руські) полки на стороні Великого хана, до 1362 року — часу Синьоводської битви, Золота Орда тримала свій кордон по Дніпру — Південному Бугу — Синюсі — Гнилому Тікичу.

Свідчення про кордон на Дніпрі залишив у 1421 році й посол Гілльбер де–Ланноа. Він теж багато про що розповів.

Частина третя

Початок Русько–Литовської доби

І. Острозькі нащадки роду Данила Галицького

Період 1320–1350 роки для України був вирішальним у визначенні її подальшої долі. Онук Данила Галицького — Юрій Львович помер у 1308 році 24 квітня. Народився, згідно з Літописом Руським — 1262 року, що зафіксовано такими словами: «У рік 6770 (1262)… Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича» [18, с. 424].

Згадка про синів Юрія Львовича — Андрія і Лева зафіксована тільки у 1315 році. Отож Андрій і Лев стали спадкоємцями свого батька Юрія. Та у князя Юрія Львовича були й інші діти, про що історики забувають: донька Марія, яка вийшла заміж за польського князя Тройдена; молодший син Дмитро, 1290–1295 року народження. І цьому в історії є докази.

Якщо існування княжни Марії, пізніше княгині Марії — матері великого Галицько–Волинського князя Юрія II (Болеслава) історики не заперечують, то про молодшого сина Юрія Львовича — Дмитра історики мовчать. Хоча цьому є елегантне й незаперечне свідчення. Але все по черзі.

Свідченням про політичну орієнтацію князів Андрія і Лева та їхнього батька Юрія Львовича є видання сестри Андрія і Лева — Марії за Мазовецького князя Тройдена.

Таким чином рід Данила Галицького у черговий раз ріднився із польськими королями. Але головне те, що Тройден з посагом дружини отримав один із уділів (князівств) на теренах Великого Галицько–Волинського князівства. Католики почали рух на православні землі. Коли в 1322–1323 роках у боротьбі із Золотою Ордою загинули князі Андрій і Лев, то було обрано на трон Великого князя, компромісну фігуру для Польщі, Литви та Золотої Орди, сина Тройдена і Марії — Болеслава.

«Болеслав перейшов у православ’я й прибрав ім’я Юрія. До історії він увійшов як Юрій II, або Юрій–Болеслав. Вокняжився він близько 1325 р. — саме тоді ним було видано грамоту магістру Тевтонського Ордену; певно, сталося це у Володимирі, що був тоді стольним градом дуже зменшеного в розмірах і децентралізованого Галицько–Волинського князівства. У грамоті проголошується:

“Хай буде відомо всім, до кого дійде наше послання, що ми, Юрій Божою ласкою князь Русі…, що як наші предки, благословенної пам’яті король Данило, або наш прадід Лев, чи наш найдорожчий дід Юрій мали звичай перебувати у прихильності та мирі із згаданим орденом…