Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 88

Хочу зазначити,що названий Сурдак (Сурож) ніяк не пов’язаний з кримським містом Судак (Сугдея,Солдайя), хоча російська історіографія свідомо підштовхує нас саме до такої думки. Адже кримський Судак немає жодного відношення до «Кипчацкой степи». А та ж Велика Радянська Енциклопедія у 25 томі ще й пояснила:

«Сурожское море, Судакское море, одно из назв(аний) Азовского моря… Название Судакское м(оре)…употреблялось мусульм(анскими) географами 14–15 вв. В рус(ских) историч(еских) источниках С(урожское) м(оре) впервые встречается под 1319» [25, т. 25, с. 91].

Арабський, мусульманський історик Ібнбатута у 1334 році знав Сурожське (Азовське море) і за тим же іменем кращий порт на його березі — Сурдак (Сурож).

Російські, радянські історики, готуючи в 1941році вперше до друку переклад праці Ібнбатути, знали, яке сучасне місто в давні часи носило ім’я Сурож. Але посоромилися нам про те розповісти. І недаремно—у тому місті народився один з ідолів більшовизму — товариш Жданов. То хіба міг великий ідеолог більшовизму бути пов’язаний із якоюсь золотоординською минувшиною?

Звичайно, ні! Тому й вдалися учергове до брехні та маніпуляцій. Давній Сурож, пізніше — Маріуполь, став носити ім’я — Жданов, у якому мав нещастя народитися один з великих більшовиків. Тому й виявилося, що «Жданов… Осн(ован) в кон(це) 18 в.» [25, т. 9, с. 129].

Не ким–небудь, а самою Катериною II. Отак Московія позбавилася татарської спадщини. Цей факт дуже елегантно підтвердив Ібнбатута. Послухаємо:

«Путешествуют в этой земле утром и вечером. Каждый эмир (тисячники і сотники. — В. Б.) в этом крае сопровождал хатунь (царицю Бая лунь. — В. Б.) с войском своим до крайнего предела своего участка, из уважения к ней, а не из опасения за нее, потому что этот край безопасен» [3, с. 303].

І ще одне свідчення Ібнбатути:

«Угощение, которое подносилось хатуни на каждом привале в этом крае, состояло из конины, баранины, воловины, дуки, кумыса, коровьяго и овечьяго молока» [3, с. 303].

Від Бабасалтука до першої візантійської фортеці Махтулі, тобто від Дніпра до Дунаю, картина подорожі цариці Золотої Орди Баялунь різко змінилася. Жодного представника Золотої Орди на тому відрізку шляху валка цариці не зустріла. Послухаємо Ібнбатуту:

«С этого города (Бабасалтука. — В. Б.) мы принялись за приготовление всего необходимого для степи. Понадобилось мне большое количество лошадей и (потому) я пошел к хатуни (цариці. — В. Б.) и сообщил ей об этом… В половине дзулькаады (= июль 1334 г.) мы вступили в степь… По этой степи мы ехали 18 дней, утром и вечером, и, хвала Аллаху, не видели ничего… После этого мы прибыли в крепость Махтули; это первые владения Византийцев… Между Махтули и Константинополем 22 дня пути; из них 16 дней до пролива, и 6 дней до Константинополя…» [3, с. 304].