Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 159
Геннадій Єфіменко
Однак не лише у Кремлі, а й серед переважної частини більшовицької номенклатури в Україні завдання політики коренізації обмежувалися намірами активного використання мов неросійських народів (в Україні — насамперед української) у комуністичному будівництві та широкого залучення до цього процесу місцевих кадрів. Враховуючи стратегічну мету комунізму в національному питанні — єдина культура, все централізовано, уніфіковано і стандартизовано, єдина мова, від якої жодним чином не відмовлялися, — можна зробити висновок, що за задумом компартійної верхівки політика коренізації в УСРР мала сприяти
Л. Троцький на VII Всеукраїнській конференції у квітні 1923 р. відверто визнав, що «було б легше будувати соціалізм, якби не було... різноманітності мов національних культур». Однак у Кремлі добре розуміли, що прямолінійна пропаганда ідеї «злиття націй» призводить до зворотного результату. Тому головною небезпекою в національному питанні був задекларований
Загравання більшовицьких керманичів з українською інтелігенцією зумовлювалося не стільки впливом останньої на українське селянство, скільки нагальною потребою використати цю найосвіченішу верству українського суспільства для стрімкого і якісного підвищення культурно-освітнього рівня народних мас. Політикою коренізації влада вбивала двох зайців: підвищувала свій авторитет серед місцевого населення й прискореними темпами створювала передумови для переходу до індустріального суспільства.
Однак така політика потребувала теоретичного обґрунтування. Адже для адептів комунізму було засадничим бачення комуністичного/соціалістичного суспільства як наступної за капіталізмом ланки суспільного розвитку. Відповідно, вони не бажали сприяти поширенню тенденції щодо «пробудження національного життя і національних рухів», яка, за В. Леніним, була характерна для початкового етапу капіталізму. Таке ставлення до проблеми здавалося цілком логічним, адже весь капіталістичний етап загалом вважався подоланим революційним «стрибком». Тому політика коренізації/українізації багатьом комуністам здавалася гальмом соціалістичного будівництва. Щоб вона не виглядала як відступ від комуністичної мрії, варто було якось її обґрунтувати теоретично.